Стовп самодержавства, або 12 справ Івана Карповича Підіпригори - Владислав Валерійович Івченко

— Мері, це неможливо. Ваня зараз нишпорить у Місхорі й рве на собі волосся.

— А непогано було б його перевербувати. Такий би боєць нам знадобився.

— Це неможливо, Мері. Зі свого досвіду знаю, що ось такі, як він, люди з народу, що вигризли собі невеличку кар’єру, майже не здатні змінюватися. Їх мозок заточений під просту схему вигоди. Що вигідніше, те і правильно. Зараз вигідніше служити імперії, а не боротися з нею. І ви його не переконаєте в іншому. Ще якогось офіцера можна спіймати на ідеї, на служінні високому чи святому…

— Або на тіло, як того Рахматова.

— Не на тіло, Мері, не на тіло. Він же закохався у вас і переступав через присягу задля великого і святого кохання. Дурнуватий ідеаліст. Його можна було на цьому спіймати, а цього Ваньку — ні. Та й не треба. Не такий вже він добрий спеціаліст, коли ми так легко його обдурили, — регоче Гусєв.

— А знаєш, що я почала йому плести?

— Що?

— Діалог з оповідання Чехова «Дама з собачкою». Я говорила слова Ганни Сергіївни!

— Мері, ви ще та жартівниця. А я думаю, чому ви записали мене, як Гурова!

— І перші дві репліки Ваня відповідав, як герой Гурова! Я аж злякалася, що він мене розкусив! Але виявилося, що він не читав Чехова! Просто співпало.

— «Дама з собачкою»? Блискуче, Мері, блискуче! А пам’ятаєте, як я говорив зі слідчим словами Родіона Раскольнікова? Слідчий вже знав, що то я вбив того негідника, який доносив на нас. Слідчий думав, що вже вивів мене на чисту воду і з подивом слухав мою промову про твар тремтячу.

— А коли сказав: «Ви і убілі-с», ти дістав револьвер і застрелив його! — аж кричить Мері й вони дружньо регочуть. Мудрагелі. Думають, як я Чехова не читав і з якимось Родіоном не знайомий, так не спіймаю їх? Спіймаю! На хвості сиджу і нікуди не дінуться!

Вони знову чокаються келихами, п’ють своє шампанське.

— Тепер, Мері, нам треба розіграти не якийсь там діалог чи сценку, а цілий роман. «Спартак»! Велике повстання, що знищить імперію!

— Хіба Спартак не програв?

— Програв, бо в нього ж не було ідеології! Він був темний забитий чолов’яга, який просто хотів перевернути піраміду, щоб раби стали рабовласниками. Ось і все. Наша ж задача — зруйнувати піраміду власності! Знищити її повністю!

— Серже, імперія сильна, як ніколи. Ми сподівалися на японців, але і програш нічого не змінив!

— Мері, імперія — колос на глиняних ногах, із якого вже почала сипатися потерть! Панцерник «Князь Потьомкін-Тавричєскій» підняв повстання і відбув до Одеси! Царизм тримається на військовій силі! І ось ця сила починає повертатися проти царизму! І тут головне використати момент! Бо ж неважко повстати, важливо направити повстання у потрібному руслі. Більшість повстань отримували поразки саме через нерішучість керівництва! І тут може бути таке саме! Тим більше, що повстання, скоріше за все, було непідготовлене, просто бунт! І тепер вони не знають, що робити далі! Мені якомога швидше треба прибути туди і очолити повстання, направити його на переможний шлях! Ось чому я і найняв яхту за партійні гроші! Так ми доберемося до Одеси найшвидше! І повернемося до товаришів не з мішком зброї, а з цілою армією повсталих, із якою переможемо! За перемогу, Мері!

Чутно, як Гусєв наливає шампанське, чокаються, випивають.

— Ти відчуваєш, що ми потрапили у мить, у яку робиться історія! І підручники майбутнього будуть знати наші прізвища, Мері!

— Серже, спочатку зробимо справу, а потім будемо думати про історію.

— Маєте рацію, моя розумна і практична Мері, маєте рацію.

Далі якесь сопіння, потім чую звук поцілунків і розумію, що бунтівники перед Одесою вирішили стрибнути у гречку. Одеса! Чорт забирай, яка Одеса? Я обережно виходжу на палубу, ховаюся на кормі. Одеса! Я ж думав, що Гусєв поїде у море шукати шхуну з контрабандою. Потім доправить зброю до берега, буде повертатися до Києва, а там їх благородь і зустріне бунтівника. А замість цього робилося бозна-що. По-перше, браунінг і документи мої залишилися у сюртуку в Ялтинському порту, то пливу я без зброї і посвідчення. По-друге, пливу до Одеси, де могли ще пам’ятати мої витівки з поверненням теки їх благородія. І одеські бандити раді будуть зустрітися зі мною. А я — ні! По-третє, ще оця розповідь Гусєва про бунт. Люблять бунтівники вбивати співробітників охранки. Філер для них — найкраща здобич. Ось і виходить, що пливу я у саме пекло, і без нічого. Тьху, от дурень!

Почув, як Ганна Сергіївна, чи то Мері, стогнати почала. Це вона вміла, така вже голосиста у ліжку була, борони Боже. Дівчата у Розочки Шпільман теж могли кричати, наче труби ієрихонські, якщо клієнт бажав, а коли попросиш, то лежали тихенько і анічичирк.

Послухати Мері й капітан вийшов. Закурив трубку. Яхта швиденько йшла у морі, десь далеко, по правому борту час від часу видно було вогні якихось селищ. Значить, там берег. Навіть подумував, чи не стрибнути. Плаваю наче непогано, вода тепла. Але це ж тобі не річенька, навіть не Дніпро. Тут не одну версту плисти треба. І хвилі, течії, вітер. А головне, можна орієнтир втратити і пливти не до берега. Вирішив залишитися на яхті, вранці вже щось робити. Сховався під брезентом і там заснув.

Прокинувся від криків.

— Не піду до порту! Он бачите сигнал, заборонено туди входити! — кричав капітан.

— Мені потрібно до порту! Везіть до порту, я ваш пасажир! — волав Гусєв.

— Не можу! Заборонено!

— Пішов до керма і вези нас до порту! — це вже Мері втрутилася. Я у дірку в брезенті подивився і побачив її у світлі дня. З револьвером. Тримала