Хрещений Батько - Маріо Пьюзо

давав про себе якусь звістку?

Кей заперечливо хитнула головою.

— Я не вірю, щоб він був у чомусь винний.

І побачила, як батько й мати перезирнулись через стіл, потім пан Адамс лагідно зауважив:

— Якщо він ні в чому не винний і зник, то, можливо, з ним ще щось сталося.

Спочатку Кей не зрозуміла. А потім схопилася з-за столу й прожогом кинулась до своєї кімнати.

***

Через три дні Кей Адамс вийшла з таксі на Лонг-Біч перед оселею Корлеоне. Вона перед цим зателефонувала, і на неї чекали. Біля дверей її зустрів Том Хейген, вона була розчарована, що це саме він. Вона знала, що від нього нічого не довідається.

В кімнаті Том підніс їй келих з коктейлем. Кей бачила в домі ще кількох чоловіків. Але Сонні між ними не було. Вона прямо запитала Тома Хейгена:

— Чи ви знаєте, де тепер Майкл? Чи можете допомогти мені зв’язатися ним?

Хейген уже був готовий до відповіді:

— Ми знаємо, що з ним усе гаразд, але нам не відомо, де саме він тепер. Коли він почув про вбивство того капітана, то побоявся, що можуть звинуватити його. Тому й вирішив просто зникнути. Сказав мені, що дасть звістку про себе через кілька місяців.

Мало того, що це була суцільна брехня, Хейген навіть і не пробував приховати цього.

— А що, той капітан справді перебив йому щелепу? — запитала Кей.

— Боюся, що справді, — відповів Том. — Але Майкл ніколи не був мстивим. Я певен, що він зовсім не причетний до того, що трапилося.

Кей відкрила свою сумочку і видобула лист.

— Чи не могли б ви передати оце йому, коли він озветься?

Хейген заперечив:

— Якби я взяв цей лист і ви потім сказали на допиті, що я взяв його від вас, це б могли витлумачити як доказ того, що я знаю про місце його перебування. Чом ви не хочете почекати ще трохи? Я певен, що Майкл подасть про себе звістку.

Кей допила коктейль і встала, щоб іти. Хейген провів її, та коли відчиняв їй двері, знадвору зайшла невелика огрядна жінка, вдягнена в чорне. Кей упізнала Майклову матір. Простягла їй руку і вимовила:

— Добридень, пані Корлеоне.

Маленькі темні очі жінки якусь мить уважно вивчали її, а потім зморшкувате, плюскле обличчя оливкового кольору осяяла усмішка, стримана, однак навдивовижу щира й приязна:

— А, так це ти, дівчинка мого Майкла, — промовила пані Корлеоне. Вона говорила з дуже відчутним італійським акцентом. Кей ледве зрозуміла її.

— Ти щось їла? — запитала вона. Кей відповіла «ні», маючи на увазі, що їй нічого не хочеться, але пані Корлеоне гнівно обернулася до Тома Хейгена і вичитала йому італійською, закінчивши словами:

— Ти навіть не налив бідній дівчині чашку кави, ех ти, безсоромнику. — Узяла Кей за руку і повела її до кухні. Рука старої була дивно тепла й жива.

— Випий кави і поїж, а потім тебе відвезуть додому. Я не хочу, щоб така гарна дівчина, як ти, їхала поїздом. — Вона всадовила Кей, а сама заметушилась по кухні, скидаючи пальто й капелюшок і кидаючи їх на стілець. За хвилину на столі з'явився хліб, сир і ковбаса, а на плиті вже закипала кава. Кей сказала соромливо:

— Я прийшла розпитати про Майкла, бо не мала від нього жодної звістки. Пан Хейген каже, що ніхто не знає, де Майкл тепер, і що згодом він сам сповістить про себе.

Хейген заквапився пояснити:

— Мамо, більше нічого ми їй зараз не можемо сказати.

Пані Корлеоне кинула на нього погляд, повний нищівного презирства:

— Хто ти такий, щоб учити мене, що робити? Навіть мій чоловік не вказує мені, що робити, хай його Господь помилує. — Вона перехрестилась.

— А як себе має пан Корлеоне? — запитала Кей.

— Добре, добре. Він уже старіє, дурнішає, отож і допустив, щоб сталась така оказія! — Вона не поважно постукала себе по лобі. Потім налила кави й примусила Кей з’їсти трохи хліба з сиром.

Коли випили каву, пані Корлеоне затисла долоню Кей у і моїх темних долонях і тихесенько сказала:

— Майкл не напише тобі, ти від нього не діждешся звістки. Він переховуватиметься два-три роки. А може, й довше, може , багато довше. Їдь собі додому, знайди собі доброго хлопця і виходь за нього заміж.

Кей витягла лист із своєї сумочки:

— Чи не могли б ви переслати йому?

Стара жінка взяла лист і погладила Кей по щоці:

— Авжеж, авжеж, — відповіла вона. Хейген почав було протестувати, але стара вилаялася на нього італійською. А потім провела Кей до дверей. Швидко цьомкнула її в щоку і сказала:

— Забудь про Майкла. Він уже не для тебе.

На Кей чекала машина, спереду сидів водій і ще один чоловік. Вони довезли її аж до готелю, не вимовивши дорозі ані слова. Кей також мовчала. Вона намагалася призвичаїти себе до думки, що той, кого вона кохала, був безжальним убивцею. Адже про це сказала його мати — людина, якій не можна не повірити.

Розділ 16

Карло Ріцці був злий на весь світ. По шлюбі він мав би стати повноправним членом «родини» Корлеоне, а йому лише для відчіпного віддали невеличку букмекерську контору в північно-східній частині Манхеттена. Він розраховував на один із будинків у завулку на Лонг-Біч; адже дон міг коли завгодно виселити пожильців, Карло якраз цього й сподівався, був певен, що, оселившись разом з родиною Корлеоне, буде втаємничений в усі справи. Але ж дон не по правді повівся з ним. «Великий дон», — думав Карло презирливо. Старий «вусатий ведмежатник», якого вбивці застукали серед вулиці, мов жовтодзьобого злодійкуватого молокососа. Він мав надію, що старе стерво скоро вріже дуба. Колись вони товаришували з Сонні. Якщо Сонні стане на чолі «родини», можливо, тоді Карло пощастить вибитися в люди.

Він дивився, як дружина наливає йому каву. Боже, на кого вона схожа. Не минуло й п'яти місяців після весілля, а її вже отак роздуло. Вже