Хрещений Батько - Маріо Пьюзо

проноза як ти.

Отож вона вернулася додому трохи спантеличена, а трохи й настрашена. Конні завжди була батьковою улюбленицею і не могла збагнути, чому він став такий холодний до неї.

Проте дон не був такий уже нечуйний, як удавав. Він з’ясував, куди Карло Ріцці спустив весільні гроші. Спеціально приставлені люди доповідали Хейгенові все про букмекерські операції Карло Ріцці. Але дон не втручався. Не можна сподіватися від чоловіка належного виконання подружніх обов'язків, якщо він боятиметься жінчиних родичів. Становище було дуже дражливе, і дон не наважувався втручатись. А згодом, коли Конні завагітніла, він ще більше переконався, що не схибив, і вирішив ні за яких обставин не втручатися, хоч Конні скаржилася матері на нові побої й мати знову звернулася до батька. Конні навіть натякнула, що розійдеться з чоловіком. І вперше в житті дон розсердився на неї:

— Він батько твоєї дитини. Ким виросте в наші часи дитина, якщо в неї не буде батька?

Довідавшись про все це, Карло Ріцці заспокоївся. Отже, йому ніщо не загрожує. Він навіть похвалявся двом своїм «писарям», Саллі, Регcy і Коучу, що дає добрих чортів своїй дружині, коли та заноровиться, і бачив, з якою повагою вони дивляться на нього — адже у Карло вистачало відваги давати прочухана доньці самого великого дона Корлеоне.

Ріцці не почувався б таким спокійним, коли б йому було відомо, що Сонні, почувши, як він поводиться з його сестрою, так оскаженів, що його зупинила лише рішуча заборона самого старого Віто — заборона, якої навіть Сонні не міг не послухатися. Ось чому, боячись, що не стримає запальної вдачі Сонні останнім часом уникав зустрічі з Ріцці.

Отож, перебуваючи в чудовому настрої, погожого недільного ранку Карло Ріцці переїхав Дев'яносто шостою вулицею на Іст-Сайд і не помітив у потоці автомобілів машину Сонні, що їхав у протилежному напрямку до нього додому.

Сонні покинув безпечний маєток Корлеоне на Лонг-Біч. Пробув ніч у Нью-Йорку з Люсі Манчіні. Тепер, повертаючись додому, він мав з собою чотирьох охоронців — двох попереду і двох позаду. Він не потребував охоронців — з одним нападником міг легко впоратися сам. Охоронці їхали у власних машинах, а в готелі займали номери з обох боків номера Люсі. Якщо їздити до неї не часто, цьому не було великого ризику. Та оскільки Сонні вже був у місті, то вирішив прихопити сестру і забрати її з собою на Лонг-Біч. Він знав, що Карло поїде на роботу в свій заклад і що цей нікчема не подбав про машину для неї. Отож він сам підвезе сестру додому.

Почекав, поки охоронці, що їхали попереду, зайшли до будинку, а потім пішов слідом. Він бачив, як хлопці, що їхали позаду, пригальмували біля його машини й залишилися стежити за вулицею. Він також був напоготові. Хоча майже повністю виключалося, щоб супротивник підозрював, що Сонні в місті, але завжди треба бути обережним. Сонні навчився цього під час гангстерської війни в тридцяті роки.

Він ніколи не користувався ліфтами: адже це смертельні пастки. Швидко піднявся сходами на дев'ятий поверх до квартири Конні. Постукав у двері. Він бачив, коли назустріч проїхала машина Карло, і знав, що сестра сама вдома. Ніхто не відповідав. Постукав ще раз і почув переляканий, несміливий голос сестри:

— Хто там?

Це так не схоже на Конні. Адже сестра завжди була життєрадісна, бадьора і небоязка, як, урешті, всі в їхній родині. Що за чортівня трапилася з нею?

— Це я, Сонні, — сказав він.

Всередині стукнув засув, двері відчинилися, й Конні, схлипуючи, впала йому в обійми. У подиві Сонні закляк на місці. Потім відхилив її від себе, розгледів напухле обличчя і все зрозумів. Він сахнувся від сестри, щоб метнутися вниз по сходах. Лють спалахнула в ньому, спотворивши обличчя. Конні побачила його стан і прикипіла до брата, не відпускаючи й намагаючись затягти його до квартири. Тепер вона плакала від жаху. Конні знала скажену вдачу старшого брата і боялася того, що мало статися. Тому-бо вона ніколи й не скаржилася йому на Карло. Їй пощастило затягти його до квартири.

— Це я винна. Я почала з ним бійку, хотіла вдарити його, от він і дав мені ляпаса. Він не хотів так дуже. Я сама нарвалася.

Масивне вродливе обличчя Сонні вже було спокійне.

— Ти не підеш сьогодні провідати старого?

Сестра мовчала, і Сонні додав:

— Я думав, що ти збираєшся, і тому заїхав до тебе. Все одно я був у місті.

Конні заперечливо схитнула головою.

— Я б не хотіла показуватися йому на очі в такому вигляді. Поїду серед тижня.

— Гаразд, — погодився Сонні. Він пішов у кухню і взяв телефонну трубку. — Подзвоню лікареві, щоб прийшов оглянув тебе і зробив усе що слід. Тобі тепер треба берегтися. Скільки місяців залишилося до пологів?

— Два, — відповіла Конні. — Сонні, я прошу тебе, нічого роби, чуєш, я тебе прошу.

Спині зареготав. Щось жорстоке пробилося в рисах його обличчя, коли він запевняв її:

— Не бійся, я не зроблю твоєї ненародженої дитини сиротою.

Поцілував її в неушкоджену щоку і вийшов з квартири.

***

На Іст-Сайді, на Сто дванадцятій вулиці навпроти кондитерської крамнички, в якій заснував свою штаб-квартиру Карло Ріцці, понад тротуаром машини стояли в два ряди. На тротуарі перед крамничкою батьки перекидалися м'ячем із своїми малими дітьми, яких, як щонеділі, узяли з собою, щоб покатати на машині й мати собі якусь компанію, поки чекатимуть результатів змагань. Побачивши Карло Ріцці, вони припиняли гру, купували дітям морозиво, щоб ті відчепилися, і починали вивчати газетну інформацію про стартових пітчерів, вибираючи, на кого поставити в сьогоднішнім бейсбольних змаганнях.

Карло зайшов до великої кімнати за торговим залом. Обидва його «писарі», і невеличкий жилавий Саллі Регс, і дебелий Коуч, уже були готові починати роботу. Вони приготували великі розліновані блокноти, щоб заносити ставки. На дерев'яній підставці стояла демонстраційна дошка на якій крейдою вже написали назви шістнадцяти провідних бейсбольних команд, попарно, так, як вони сьогодні грали. Проти кожної пари обкреслено квадратик для позначення умов ставок. Карло спитав Коуча:

— Як сьогодні — телефон не підслуховують?

— Ще не підключились.

Карло підійшов до телефону й набрав номер. Саллі Регс і Коуч байдуже