Хрещений Батько - Маріо Пьюзо

закладів і зухвалі букмекери, що діяли без належного, тобто оплаченого, прикриття поліції, мусили поступитися. Отож він розпочав, по суті, колоніальну війну проти цих людей і кинув на них усі ресурси своєї організації.

Пацифікація Нью-Йорка забрала три роки й дала деякі несподівані наслідки. Спочатку ніби не щастило. В день, коли він призначив ліквідацію ірландської банди вбивць, ті вихідці із «Смарагдового острова» ледве не взяли над ним гору зухвалим наскоком. Одному з цієї банди пощастило на одчай душі прорватися крізь його охоронні кордони і вистрелити йому в груди. Ірландця на місці зрешетили кулями, але донів престиж зазнав удару.

Проте цей випадок надав Сантіно Корлеоне можливість відзначитися. Доки батько лежав поранений, Сонні перебрав командування його особистим загоном і в ролі капореджіме, подібно до молодого й ще не прославленого Наполеона, виявив неабиякий хист у веденні збройної боротьби з іншими бандами. Він також виявив нещадну жорстокість, брак якої був єдиною вадою дона Корлеоне як завойовника.

З 1935 до 1937 року Сонні Корлеоне здобув собі репутацію найвигадливішого і найнепоступнішого виконавця вироків, якого будь-коли знали в цілому кримінальному світі. Проте щодо жорстокості його все ж таки затьмарила жахлива людина на ім'я Лука Бразі.

Саме Бразі взявся знищити банду ірландців і повбивав їх усіх до одного сам. Коли одна з шести впливових «родин» втрутилась, ставши на захист незалежних угруповань, Бразі, знову-таки самотужки, для перестороги вбив главу цієї «родини». Невдовзі по тому видужав дон Корлеоне і примирився з цією «родиною».

На 1937 рік у Нью-Йорку вже панували тиша й спокій, що не зауважити незначних інцидентів та дрібних непорозумінь, які подекуди, звичайно ж, виявлялися фатальними.

Як правителі стародавніх міст постійно стежили за переміщенням варварських племен під міськими стінами, так І дон Корлеоне не спускав очей зі світу, що існував поза межами його власного. Не пройшли повз його увагу такі події, як прихід до влади Гітлера, падіння іспанської республіки, німецька політика сили щодо Англії в Мюнхені. Він бачив безпомилково, що світова війна неминуча, і розумнів її наслідки для себе. Його власний світ зробиться ще не вразливішим. І не тільки це: кмітливі передбачливі моди можуть добре розбагатіти під час війни. Він знав також — щоб не проґавити шансу, в його володіннях повинен панувати мир, тоді як у зовнішньому світі палатиме вогонь війни.

Дон Корлеоне зв'язався з ватажками мафії по всій країні. Він вів переговори зі своїми земляками з Лос-Анджелеса, Сан-Франциско, Клівленда, Чикаго, Філадельфії, Майамі та Бостона. Він був апостолом миру в злочинному світі й до 1939 року, успішніше, ніж папа римський, досяг угоди між наймогутнішими кримінальними організаціями Сполучених Штатів. Як і конституція США, ця угода повністю поважала незалежність і автономію кожного з учасників в межах його штату чи міста. Угода стосувалася лише розподілу сфер впливу та домовленості про збереження миру в злочинному світі.

Отож коли 1939 року почалася світова війна, коли 1941 року в неї втяглися й Сполучені Штати, в світі дона Корлеоне панував мир, лад і цілковита готовність збирати золоти врожай на рівних засадах з іншими галузями бізнесу в промисловому бумі. «Родина» Корлеоне втяглася в торгівлю продовольчими картками і талонами на бензин на чорному ринку і навіть допомагала влаштовувати подорожі за кордон. Вона допомагала фермам отримувати військові замовлення, постачала з чорного ринку тканини тим швейні підприємствам, які не мали урядових замовлень. Їй навіть пощастило врятувати від армії та служби за кордоном хлопців призовного віку зі своєї організації. Робилося це з допомогою лікарів, що радили, які препарати вживати перед проходженням комісії, а декого влаштовували у військову промисловість на посади, які підпадали під броню.

Отже, дон мав підстави пишатися своїм правлінням. Його світ був безпечним для тих, хто присягався донові в своїй відданості, а ті, хто вірив у закон і порядок, гинули мільйонами. Єдиною ложкою дьогтю був його власний син Майкл — він відмовився від такої допомоги й подався добровільно служити батьківщині. І, на подив дона Корлеоне, ще кілька молодиків з його організації вчинили так само. Один з них, намагаючись пояснити свій вчинок, сказав:

— Америка стала для мене доброю батьківщиною.

Коли про це розповідали донові, той сердито зауважив капореджіме:

— Не Америка, а я був добрий для нього.

Це б могло погано закінчитися для тих молодиків, але, пробачивши своєму синові Майклу, дон мусив пробачити й цим хлопцям, що виявили таке нерозуміння свого обов'язку перед ним і перед собою.

Перед кінцем другої світової війни дон Корлеоне вже усвідомлював, що його світові знову доведеться перебудовуватися, ще хитріше пристосовуватися до іншого, більшого світу. Він був певен, що йому пощастить зберегти прибутки на досягнутому рівні.

Набутий досвід давав йому підстави для такої впевненості. Правильний напрямок підказали два незначних випадки. Якось, ще на початку його кар'єри, до нього звернувся по допомогу молодий тоді Назоріне — він ще був помічником пекаря й збирався одружитись. Удвох зі своєю майбутньою дружиною, доброю італійською дівчиною, він сплатив величезну як для нього суму — триста доларів заощаджених грошей оптовому торговцю меблями. Цей торговець надав їм право самим вибрати все потрібне для умеблювання п'ятикімнатної квартири. Гарний добротний гарнітур для спальні з двома столиками й лампами. І гарнітур для вітальні з пишним м'яким диваном і м'якими кріслами, обтягнутими розкішною тканиною з золотим полиском. Назоріне та його наречена, щасливі, провели цілий день у величезному переповненому складі, вибираючи меблі для себе. Продавець узяв з них гроші, оті триста доларів, зароблених тяжкою працею, поклав до себе в кишеню і пообіцяв, що за тиждень їм приставлять меблі на квартиру, яку вони вже найняли.

Але наступного тижня ця фірма збанкрутувала, великий склад, набитий меблями, закрили, опечатали й призначили для розрахунків з кредиторами. А сам торговець зник, щоб дати іншим кредиторам змогу випустити своє обурення на вітер. Назоріне був одним із цих кредиторів. Він пішов до адвоката; той роз'яснив йому, що нічим не можна зарадити поки цю справу не буде вирішено в суді і поки не розплатяться з іншими кредиторами. Це може тривати три роки і Назоріне мав би ще вважати себе щасливим, коли б йому після всього повернули по десять центів з долара.

Віто Корлеоне слухав цю історію, не ймучи віри. Не може бути, щоб закон дозволяв таке шахрайство. У того торговця був не власний будинок, а палац — маєток на