Хрещений Батько - Маріо Пьюзо

Лонг-Айленді; шикарний автомобіль, його діти вчилися в коледжі. Як могло статися, що він забрав гроші нещасного пекаря Назоріне і не віддав йому меблі, за які той заплатив. Для певності Віто Корлеоне доручив Дженко Абандандо розібрати цю справу з юристами, які захищали інтереси компанії «Дженко пура».

Вони перевірили випадок з Назоріне. Все особисте майно того бізнесмена було записано на ім'я його дружини. Його мебельне підприємство значилось як акціонерна компанія, і, особисте майно не могло бути вилучене для оплати її фірми. Щоправда, він повівся не дуже пристойно, забравши гроші Назоріне, коли йому було вже добре відомо, що фірма збанкрутує, але так робилося завжди й скрізь. Отже, за законом до нього не підкопаєшся ні з якого боку.

Безперечно, цю справу швидко й легко залагодили. Дон Корлеоне надіслав свого консільйорі Дженко Абандандо поговорити з тим торговцем. Як і сподівалися, спритний бізнесмен зразу ж уторопав, що й до чого, і влаштував так, що Назоріне отримав свої меблі. Проте молодий Віто Корлеоне зробив для себе корисний висновок.

Другий випадок мав далекосяжніші наслідки. 1939 року дон Корлеоне вирішив переїхати з усією родиною за межі міста. Як кожному з батьків, йому також хотілося, щоб діти ходили до кращих шкіл, мали краще оточення. З особистих міркувань йому хотілося анонімності життя в передмісті, де його ніхто не знав. Він придбав маєтність на Лонг-Айленді; там стояли лише чотири новеньких будинки, проте було досить місця для розбудови. На той час уже заручились Соні з Сандрою, і невдовзі вони мали одружитися, отож один будинок призначався для них. У другому оселився Корлеоне. Третій зайняв Дженко Абандандо з своєю сім’єю. Четвертий поки що стояв порожній.

Через тиждень після їхнього переїзду на нове місце до садиби під’їхала невелика вантажна машина з трьома робітниками. Вони назвалися інспекторами пожежної охорони з містечка Лонг-Біч. Один з наймолодших охоронників дона провів їх у підвал, де стояла газова піч. Дон з дружиною і Сонні якраз були в садочку й насолоджувалися солоним морським повітрям.

На донову превелику досаду охоронець покликав його до будинку. Троє інспекторів — усі, як один, плечисті здоровила — стояли коло печі. Вони вже розібрали її, й частини валялися на цементованій підлозі. Старший між ними, владний чолов'яга з низьким грубим голосом, звернувся до дона:

— Ваша пічка ні к бісу не годиться. Якщо хочете, щоб відремонтували і знову зібрали її, то це обійдеться — за працю та заміну негодящих частин — в сто п'ятдесят доларів, і тоді ми видамо дозвіл на проходження окружної інспекції. — Він витяг червоний папірець. — Ми поставимо отут свою печатку, бачите? І тоді вже ніхто з округи не матиме до вас ніяких претензій.

Пригода почала тішити дона. Вона хоч якось присмачила одноманітний спокійний тиждень, який він провів отут разом з сім'єю, відпочиваючи від справ і вирішуючи всякі дрібниці, що неминуче виникають під час переїзду на нове місце. Дон говорив англійською з ледь помітним акцентом. Але тепер, ламаючи мову більше, ніж звичайно, він запитав:

— А що буде з піччю, якщо я не захочу платити?

Старший з трьох знизав плечима:

— Залишимо її ось так, як вона лежить перед вами, — він показав рукою на металеві трубочки, порозкидані по підлозі.

Дон лагідно попросив:

— Почекайте, я принесу вам гроші.

Він вийшов у садочок і звернувся до Сонні:

— Слухай, там якісь люди колупаються біля печі, піди подивись. Я ніяк не второпаю, чого вони хочуть. Іди побалакай з ними.

Але це не був жарт; він збирався зробити сина одним зі своїх заступників, і це було одне з випробувань для Сонні на шляху до відповідального становища в «родині».

Розв'язок, який знайшов Сонні, не задовольнив батька. Він був надто прямолінійний, йому бракувало сицилійської тонкості. Сонні явно волів діяти не рапірою, а дрючком. Досить йому було почути від старшого їхню вимогу, як він вихопив пістолет, наставив його на робітників і наказав охоронцям дати їм доброго прочухана. А потім наказав скласти піч і прибрати підлогу. Обшукавши їх, він установ, що вони справді працюють у фірмі по обслуговуванню печей в окрузі Таффок. Сонні запам'ятав ім'я власника фірми, а після всього виштовхав їх з будинку, наказавши:

— Щоб я більше не бачив вас на Лонг-Біч. А побачу, начувайтеся.

Молодий Сантіно, доки не виріс і не став жорстокіший, влюбляв протегувати всім, хто жив поблизу. Сонні сам прийшов до власника фірми по обслуговуванню печей і попросив його більше ніколи не надсилати своїх людей на Лонг-Біч. Тільки-но встановивши свої звичайні зв'язки з місцевою поліцією, «родина» Корлеоне заповзялась повідомляти її про всі злочини професійних гангстерів. І менше як за рік Лонг-Біч став найспокійнішим містечком Сполучених Штатів щодо злочинності. Професійним убивцям та грабіжникам порадили не потикатися до містечка. Перше порушення їм ще простили. Після другого їх просто не стало. А різним удаваним контролерам та інспекторам газових іі електричних компаній чемно сказали, що їхня поява небажана на Лонг-Біч. Тих же самовпевнених «контролерів», що знехтували це попередження, били так, що вони ледве не віддавали богу душу. Молодим місцевим шалапутам, які не виявляли належної поваги до закону і ладу, ласкаво, по-батьківському порадили тікати геть з дому. Лонг-Біч став зразковим містечком.

Дона Корлеоне при цьому вражало найбільше те, що його маскувальні заходи відповідали цілям, які ставили перед собою охоронці закону. Отже, безсумнівно, людина з його талантом могла б себе виявити і в тому, іншому світі, який, проте, був закритий перед ним, коли він ще був порядним юнаком, і він тепер робив усе, щоб увійти до того світу.

Дон жив щасливим життям на Лонг-Біч, зміцнюючи і поширюючи свою імперію, аж поки закінчилася війна і з’явився Турок Солоццо, що порушив мир, втягнув їх у свою війну і прикував дона до лікарняного ліжка.



КНИГА ЧЕТВЕРТА

Розділ 15

Хатні господарки з вікон будинків і продавці крізь прочинені двері своїх крамничок миттю помічають будь-що в цьому нью-гемпширському містечку. Отож за кілька хвилин кожний житель уже знав, що перед будинком Адамсів зупинився чорний автомобіль, на якому легко було розпізнати нью-йоркські номери.

Кей Адамс, що й досі залишалася містечковою дівчиною, хоча вже закінчувала коледж, також визирнула у віконце зі своєї спальні. Вона готувалася до іспитів і якраз оце