Хрещений Батько - Маріо Пьюзо

стежили, як Карло записав умови ставок на сьогоднішні бейсбольні ігри, як поклав трубку, підійшов дошки і поставив проти кожної пари умови ставок. Він не знав, що вони вже мали ці дані й тепер перевіряли його роботу. Бо в перший тиждень він якось сплутав цифри, переписуючи їх на дошку, і створив тим самим «золоту середину» - заповітну мрію всіх гравців. Бо ставлячи у нього на і команду, а в іншого букмекера, в якого умови записані правильно, ставлячи проти тієї ж самої команди, гравець не може програти. В такому разі у програші залишається лише Карло. Ця помилка того тижня коштувала шість тисяч доларів і підтвердила думку дона про свого зятя. Він дав наказ перевіряти все що робив Карло.

Звичайно високопоставлені особи «родини» Корлеоне ні коли б не цікавилися такою дрібницею. Вони були відділені принаймні п'ятьма щаблями ієрархії. Та оскільки цей заклад розглядався як полігон для випробування зятя, то він перебував під безпосереднім наглядом Тома Хейгена. І йому доповідали щодня, як ідуть справи.

Тепер, коли все було готове, в підсобку кондитерської крамнички набилися клієнти, щоб поставити в своїх газетах умови ставок проти ймовірних переможців. Дехто, дивлячись на дошку, тримав за руку сина чи доньку. Один чоловік, що грав на великі гроші, допитувався у своєї малої доньки, яку тримав за руку: «Ну, хто тобі сьогодні більше подобається, серденятко, — «Велетні» чи «Пірати»?» Зачарована колоритними назвами дівчинка й собі запитала. «А велетні сильніші за піратів?» Батько засміявся.

Біля обох «писарів» утворилися черги. Заповнивши бланк, «писар» відривав його, загортав у нього отримав гроші й передавав Карло. Карло виходив чорним ходом на другий поверх, де містилася квартира хазяїна кондитерської крамниці. Він передавав на центральний пункт дані про ставку, після чого ховав гроші у невеличкий сейф, вроблений у стіні під вікном і замаскований гардиною, спалював папірець спускав попіл у туалеті й повертався до крамниці.

Жодна гра в неділю не починається раніше другої години, і після першої хвилі клієнтів — сімейних чоловіків, що робили ставки і поспішали до своїх родин, щоб підвезти їх на пляж, — тяглися струмки нежонатих або заповзятих гравців, що і в неділю позбавляли свої родини можливості поїхати до моря і відійти від задушливої атмосфери літнього міста. Нежонаті — це гравці азартні, вони роблять великі ставки і приходять десь о четвертій, щоб поставити вдруге Це вони змушували Карло Ріцці перепрацьовувати по неділях, хоча деякі сімейні чоловіки також, повернувшись з пляжу, поспішають поставити вдруге, щоб надолужити програне.

Десь о пів на другу потік клієнтів зменшився, Карло разом з Регсом вийшов і сів на ґанку перед крамничкою подихати свіжим повітрям. Обидва дивилися, як підлітки ганяють м'яча. Проїхала патрульна машина. Вони не звернули на неї ніякої уваги. Це місце перебувало під надійною протекцією в місцевому відділку поліції, і звідти ніхто не буде їх зачіпати. Правда, можуть улаштувати облаву з вищих інстанцій, але і в такому випадку їх би повідомили заздалегідь.

Вийшов Коуч і підсів до них. Вони трохи побалакали про бейсбол і про жінок. Карло весело повідомив:

— Сьогодні я знову трохи поганяв свою, навчав, щоб знала хто старший, чоловік чи жінка.

— Вона, мабуть, уже добре роздалася?— поцікавився між іншим Коуч.

— Та я тільки ляснув її кілька разів по пиці. Нічого серйозного. — Карло помовчав. — Бач, їй кортить верховодити над мною. Не на того наскочила.

Навколо ще походжало кілька інших клієнтів, дихаючи свіжим повітрям, розмовляючи про бейсбол; кілька гравців сиділо на сходах за Карло й «писарями». Раптом підлітки, що грали м'яча на вулиці, розбіглися в різні боки. З несамовитим скреготом загальмувала й зупинилася якраз напроти крамнички легкова машина. Загальмувала так різко, що шини аж завищали, та ще перше ніж машина зовсім зупинилась, з-за керма схопився чоловік — так рвучко, що всі застигли, як спаралізовані. То був Сонні Корлеоне.

Його масивне обличчя з рисами купідона і товстими вигнутими губами здавалось потворною маскою люті. Як оком змигнути, він уже опинився коло ґанку і вхопив Карло за карки. Сонні що є сили тягнув його на середину вулиці, але Карло обхопив м'язистими руками чавунні поручні ганку й повис на них. Він відхилявся в різні боки, ховаючи обличчя й намагаючись втягти голову в плечі. Його сорочка затріщала в руках Сонні.

Далі було щось жахливе. Сонні гамселив кулачиськами переляканого Карло, пересідаючим від люті хрипким голосом обсипав його брудною лайкою. Карло, незважаючи на свою несамовиту фізичну силу, не чинив ніякого опору, не протестував і не просив пощади. Коуч і Саллі Регс не наважувалися втрутитись. Вони думали, що Сонні вбиває зятя і не хотіли розділити долю Карло. Хлопчаки, що грали в м’яч, підійшли, щоб налаяти водія, який їх розігнав, але тепер стояли і вражено стежили за тим, що відбувалося у них перед очима. Вони самі були не ягнятка, проте вигляд розлюченого Сонні приголомшив їх. Тим часом під'їхала ще одна машина, з якої вискочили двоє охоронців Сонні. Побачивши, що діється, вони також не наважилися втрутитися і стояли напоготові, щоб допомогти своєму босові, якщо хтось із перехожих здуру полізе на поміч Карло.

Видовище було відразливе, Карло не чинив опору, але, може саме це й урятувало йому життя. Він учепився в перила, отож Сонні не міг виволокти його на середину вулиці, і хоч очевидно був не кволіший за Сонні, але не пробував відбиватися. Сонні гамселив його в незахищену голову й у потилицю, аж поки не зігнав лють. Нарешті, відсапуючись, кинув вогненний погляд на Карло і проревів:

— Гляди, виродку смердючий, ще хоч пальцем доторкнешся до моєї сестри — уб'ю на місці.

Ці слова розвіяли напруження. Бо якби Сонні намірився вбити Карло, він не став би погрожувати. Він погрожував з безсилої люті, бо не міг виконати своєї погрози. Карло не дивився на Сонні. Він понурив очі вниз, а його руки міцно обвилися навколо поручня. Він так і стояв, аж поки не від'їхали машини і поки Коуч не сказав йому поблажливим тоном старшого:

— Гаразд, Карло, ходімо вже в крамницю. Нема чого тут мозолити людям очі.

Лише тоді Карло наважився відвести погляд від кам'яних сходинок ґанку, розімкнути руки і відпустити поручень. Розгинаючись, він помітив, що підлітки дивляться на нього вражено й скрушно — очима мимовільних свідків приниження іншої людини.