Завидний холостяк - Iрина Давидова
Дочка олігарха виявилася досить непоганою дівчиною, я б навіть сказала веселою і привітною. Ми випили з нею чаю, обговорили деталі занять, а потім я подивилася, як вона танцює. І я могла сміливо сказати, що Аліна на себе наговорює. У неї приголомшливі руху, гнучкість, і вона чудово відчуває музику. Я б сказала, що така пластика не часто зустрічається у початківців.
- Фух, як-то так, - видихнула Аліна, відкидаючи волосся за спину.
Музика заглохла, і я посміхнулася дівчині.
- У тебе добре виходить.
- Правда? Мені потрібно поставити ще кілька хореографії. Ти ж мені допоможеш?
- Допоможу. Слухай, а ти з дитинства займаєшся танцями?
- Є таке. Я завжди любила танцювати, навіть коли мені було два роки. Папа розповідав, що варто було мені почути музику, як я відразу ж починала кружляти. І дуже навіть в такт потрапляла.
- Просто у тебе талант.
- Це від мами, - сказала вона тихіше, але з посмішкою, а в її очах я помітила як промайнув смуток.
- Щось не так?
- Та ні, нормально. Просто мами не стало, коли вона мене народжувала. Я її й не знала, але завжди буду любити. Тато розповідав, що вона була найкращою жінкою.
- Прости. Я тебе розумію.
- Дівчата, добрий вечір. Не сильно затримав вас?
До нас в зал увійшов Микита Тимофійович. Трохи збентежений, але такий гарний. Господи, де таких чоловіків роблять? Високий, гарний, посміхається... мені здається, я готова розплавитися від одного його погляду.
- Ні, татусю, ми як раз закінчили.
- Так, ваша дочка чудово танцює. Поставимо їй кілька номерів і все вийде кращим чином. Впевнена, іспит буде зданий на відмінно.
- Так, вона у мене розумниця. Ну що, може повечеряємо? Я страшенно зголоднів, - задоволено потер долоні Микита Тимофійович, а я тут же похитала головою.
- Ви вибачте мені, але мені потрібно бігти. Дідусь чекає.
- Давайте я вас відвезу?
- Ем, - я кинула погляд на Аліну, і та активно закивала головою, - не знаю, чи зручно це. Адже мені в місто треба.
- Ну і що? Якщо тато запропонував, то відмовлятися не потрібно. Тату, їдь, а я поки вечерю приготую. Угу?
- Домовилися.
- Все, Алін, тоді завтра зателефоную на рахунок подальших занять. Номер я записала.
- Так. Рада була познайомитися. До зустрічі.
Микита Тимофійович допоміг мені надіти пальто. Кожне його випадкове торкання до моєї руки або плеча викликали в тілі дрож. Я намагалася максимально не думати про свою реакцію на чоловіка, і постійно думками йшла до дідуся. Він напевно мене зачекався вже, хоча і говорив, що ляже раніше. А ще й прогулянка скасовується. Не хочеться казати Морозову про те, що я не збиралася відразу додому. А то ще запропонує разом погуляти, а його вдома дочка чекає.
- Ну що, я так зрозумів, ви згодні працювати з моєю дочкою, - він першим порушив тишу.
- Так, чому ні? Вона талановита, працьовита. Думаю, проблем у нас з нею не буде.
- На рахунок оплати. Двісті доларів за заняття вас влаштує?
- Двісті доларів? - ошелешено перепитала я, в надії, що мені почулося.
- Мало?
- Ні, що ви, навпаки. Це ж дуже багато. До того ж ми з Аліною будемо займатися три рази на тиждень.
- Ну і що, п'ятнадцять тисяч нашими, ви хочете сказати, що це багато?
- Я стільки й за місяць не отримую, - вимовила розгублено, кинувши на нього короткий погляд.
- От і не треба відмовлятися. А особисті заняття ніколи дешевими не були.
Та вже ж. Напевно, він має рацію.
- Ріта, а розкажіть про себе? Я маю на увазі не роботу, а взагалі. З ким живете, чим займаєтеся у вільний час.
- У мене практично немає вільного часу. Мені доводиться багато працювати. Живу я з дідусем, і за ним потрібен догляд. Зараз ось доглядальницю найняла, щоб він не нудьгував вдома один. А то все сам, та сам.
- Тоді тим більш моя оплата вам не завадить. Не проти, якщо на «ти»?
- Давайте, тобто давай.
Я посміхнулася йому, і облизнув губи, перевела погляд у вікно.
- А якщо я запрошу тебе на побачення?
- Ем, мене на побачення? Навіщо?
- Я не можу покликати красиву дівчину на побачення?
- Звучить, як комплімент, - я знизала плечима та усміхнулася, - але якщо так, то чому б і ні.
- Як на рахунок завтра?
- Тільки після семи.
- Домовилися.
Висадивши мене біля під'їзду, Микита поїхав, залишаючи після себе лише думки та посмішку на моїх губах.
Хлопець у мене був один раз. Зустрічалися, хотіли жити разом, але він знайшов собі іншу дівчину. Закохався в неї, а мене кинув. І після того мені не хотілося ніяких відносин, а пізніше і зовсім не до них стало. Але Микита, він... він мені сподобався. Про щось більше сказати поки складно.
Піднявшись на свій поверх, я тихенько увійшла у квартиру, в надії що дідусь уже спить, і розбудити б мені його не хотілося. Обережно прикрила двері, стягнула шарф і пальто, а потім скинувши взуття, повільно пішла до вітальні. Все-таки вдома дуже добре.
- Дідусь? Дідусь, тобі погано?
Я тільки зайшла до кімнати, як помітила його лежачим на підлозі. Відразу ж кинулася до нього, і підняла голову, намагаючись привести до тями.
- Дідусю! - шепотіла я, відчуваючи, як сильно б'ється моє серце.
Швидко схопила телефон і почала викликати швидку.
Тільки не це, Господи, тільки не це.
- Дідусь, живи! Благаю тебе, живи.
Але він мовчав, і лише стрілки годинника голосно відраховували кожну секунду, ніби натякаючи на останні секунди його життя.
Господи, будь ласка...
Сподобався роздiл? Чесна оцінка допоможе авторові у написанні книги. Анонімно