Завидний холостяк - Iрина Давидова
- Чорт! - стукнув по керму, сердячись на виродка, який посмів красти мої гроші.
Від роздумів відвернув дзвінок мобільного.
- Слухаю, Катерина.
- Микита, здрастуй. Давно не заглядав до мене, я скучила.
- Часу не було. Багато роботи, - я зморщився, розуміючи, що зовсім про неї забув. Так, власне, яка мені різниця.
- Сьогодні приїдеш?
- Ні, сьогодні день народження в Аліни.
- Ммм. Вітаю. Запросиш?
- Катя, ми вдвох з дочкою будемо відзначати. Вона попросила.
- Ясно. Ну гаразд, якщо що дзвони.
Я скинув виклик і видихнув. Образилася.
Плювати. У мене дочка одна, і її бажання для мене важливіше.
Через пів години припаркувавшись біля будівлі, де три поверхи займає моя компанія, я втомлено потер обличчя і виглянув у вікно. Зима на носі, може, рвонути кудись з Аліною в гори? Або, навпаки, до моря. Потрібно з нею порадитися.
- Микита Тимофійович, доброго ранку, - привітала секретарка.
- Здрастуй, Настя.
Добрий він був до дзвінка Діми, подумав я про себе, і розгонистим кроком пройшов по приймальні.
- Доповіси Дмитру, що я його чекаю.
- Звичайно.
- І дві кави.
Зачинив двері в кабінет, жбурнув теку на стіл і плюхнувся в крісло.
Щось тут не так. Щось не так.
- Микита, вітаю, - в кабінет увійшов мій друг і помічник, з яким я знайомий вже більш як п'ятнадцять років.
- Діма, що там за новини?
- Та я просив Ірину показати мені звіт за минулий місяць і виявив там цікаву річ. Якась офшорна компанія «eunice international corporation» вже вдруге отримала переклад від нас. Але тут я зробив запит, і, як виявилося, робота проводилася не з нашого офісу.
- Якого хріна?
- Микит, хтось зливає гроші, і цей хтось знає наші паролі.
- Або ж хтось зламав мережу?
- Ми б помітили. Тут швидше злив. Щур в офісі.
- Викликай Ірину.
- Микита Тимофійович, ваша кава.
- Настя, виклич Ірину до мене з фінансовим звітом за останні кілька місяців.
- Зараз, Микита Тимофійович.
Дімка провів Настю цікавим поглядом.
- Знаєш, я ось зрозуміти не можу, хто б міг це зробити. У кого крім Ірини й тебе є доступ?
- У тому-то й справа, що ні у кого, розумієш? Але Ірині я довіряю. Я її зі школи ще знаю, тому і запросив до себе працювати.
Зробивши ковток кави, відставив чашку і розім'яв затерплі м'язи шиї. Потрібно звернутися до масажиста, занадто втомлююся останнім часом.
У двері постукали.
- Заходьте.
- Доброго ранку. Викликав, Микит?
Я кивнув на стілець, і Ірина присіла поруч з Дімою.
- Ірина, скажи, а як так могло статися, що з нашої компанії ось уже два місяці йдуть гроші?
Я взяв принесені нею звіти та почав уважно вивчати. Серпень чистий, а ось вересень і жовтень.
- Я не знаю, Микит. У моєму звіті нічого не було подібного. Ти ж сам особисто перевіряєш кожен місяць. І минулий звіт я тобі теж давала, і все було добре.
- Так, але як виявилося в електронному вигляді дещо додалося, а ось на паперах.
- Та я проінформована не більше твого. Коли звіт готовий, я друкую його і несу тобі.
- Значить, хтось хто має доступ до кабінету виправив дані вже після закриття місяця, - припустив Дмитро, подивившись на мене задумливим поглядом.
- Іра, у кого ще є доступ?
- Ні в кого. Я нікому не давала паролі, ти ж знаєш.
- Це дуже дивно. Не міг злом пройти повз нас. Дімо, зроби запит на інформацію про те, якого числа був проведений вхід в кабінет після закриття місяця. І чи був це один вхід, або правки вносили два рази. І теж дізнайся, з якого комп'ютера це робили.
- Зараз же перевірю, коли це сталося, але от щодо другого. Я вже дивився з ранку, і мені не вдалося вирахувати місце. Заглушки.
- Найдивніше, що особливий пароль, з якого можна увійти після закриття місяця, є тільки у мене, - зазначив я і відкинувся на спинку крісла.
- Це дійсно дуже дивно. Але злому не було. А вдалося вирахувати цю офшорну компанію? - уточнила Ірина, дивлячись на мене задумливим поглядом.
- Та і з'ясовувати не доводилося, - відповів Дмитро, привертаючи до себе увагу. - Підставна фірма. Власне, чого і слід було очікувати.
- Ірина, терміново міняй пароль, і бажано щось складніше.
- Добре, Микит. Я можу йти?
- Іди.
Дочекавшись, коли ми з Дмитром залишимося одні, я перевів на нього погляд.
- Дім, доглянь за Іриною. Не подобається мені все це. Я, звичайно, їй довіряю, але ситуація дуже дивна. Мерехти поруч з нею.
- Легко. Можу і ліжечко погріти.
- Це ти вже сам вирішуєш. Тільки не закохайся.
- Ну вже ні, вона не в моєму смаку, і я знаю свою справу.
- І запроси кіберполіцію. Самі ми не впораємося.
- Зрозумів, шеф. Зараз же всім займуся.
До вечора я був повністю вичавлений і дуже сердитий. Навіть кіберполіції не вдалося дізнатися місце, звідки був зроблений переказ коштів компанії. Єдина зачіпка, те, що все відбувалося в межах нашої країни. І злому дійсно не було, а це значить, що хтось дізнався паролі. Дивно тільки те, що мені не прийшов запит на підтвердження.
- Слухаю, - відповів на дзвінок від доньки.
- Татусю, ну, як би дев'ять годин вже, і я тут спати збираюся.
- Чорт! Дочко, пробач!
- Проблеми, еге ж?
- Є таке. Я зараз вже буду їхати додому. Якщо не хочеш, не чекай.
- Та чого вже, почекаю татка свого. Але завтра ти будеш виправлятися.
- Гаразд. Скоро буду. Цілую.
Скинув виклик і вилаявся. Баран! Звільнився раніше.
А це наш головний герой)