Завидний холостяк - Iрина Давидова
Два роки тому.
Микита.
- Дочка, прокидайся! Мені на роботу час!
- Ммм... татусь, ну ще трохи!
- Ніяких трохи, я тікаю до вечора, а привітати улюблену дочку з днем народження збираюся прямо зараз.
Я відкрив штори в її кімнаті та, розвернувшись, посміхнувся своїй доні. Сонна, розпатлана і така ніжна.
- Ну, привіт, тату! - хмикнула вона, рукою поправивши неслухняне волосся.
- З днем народження, моя крихітко!
Я присів поруч і обійняв її, кожен раз дивуючись з того, коли ж моя дочка встигла вирости.
- Спасибі, татусь!
- І подарунок.
- Що? - я відкрив долоню, в якій все це час тримав ключі від квартири.
- Ммм, квартира! Татко, ти найкращий у мене! - дочка рвучко обняла мене, а я не стримався і міцно притиснув її до себе.
Двадцять років. Час пролетів.
- Я сьогодні ж хочу поїхати подивитися її!
- Ти мене, звичайно, засмутила своїм бажанням жити окремо, але я сам був у твоєму віці й все прекрасно розумію.
- Знаю, татусю! Ти ж у мене найкращий батько у світі!
- Як твої справи у танцях? Все встигаєш?
- Пфф, о ні. Купа нової хореографії. Загалом, від педагога-помічника я не відмовлюся.
- Гаразд, сьогодні поговорю з Тамарою Миколаївною, нашої хатньою робітницею, може, вона кого порадить?
- А вона тут до чого?
- А ти не знала? - насупивши брови, сказав я, дивлячись на дочку.
- Про що?
- Вона ж раніше працювала в будинку хореографії. Правда, прибиральницею, але знайомі залишилися.
- Так це чудово! Впевнена, тітка Тамара нам допоможе!
- Так. А тепер скажи, чим би ти хотіла зайнятися ввечері?
- Ой, татусю, давай удвох повечеряємо і все?
- А як же твій Ванька?
- А що Ванька? Він вічно в комп'ютері, йому не до мене. Навіть з днюхою ще не привітав. Загалом, вирішено, удвох посидимо. Піцу замовимо, чаю поп'ємо. Угу?
- Гаразд, домовилися. А тепер вставай, я омлет приготував.
- Ммм, вже біжу! А потім на квартиру?
- Так, - крикнув я вже з коридору, - правда, назад добиратися тобі доведеться самій. Або дядька Олега попрошу, щоб приїхав.
- Розберуся!
Я посміхнувся від того, яка у мене активна дочка. Вона швидко завжди розуміє і розв'язує нагальні питання по клацанню. Їй не треба сидіти годинами вигадувати, а як би вчинити в ситуації, що склалася. Ні, кмітливість у неї працює на п'ять з плюсом, і іноді для мене це виходило дуже до речі.
З донькою ми жили удвох, не рахуючи пару охоронців і водія. Домробітниця приходила два рази на тиждень, а ось кухаря нам дуже не вистачало. Ні, ми й самі з вусами, як то кажуть, але я вдома буваю тільки вночі та у вихідні. І Аліна теж більшу частину часу зайнята навчанням, а у свій вільний час вона відпочиває або займається особистими справами. Я проти того, щоб вона свою молодість провела за плитою. І це не означає, що ми зовсім не готуємо, просто не так, щоб ми могли вранці в обід і ввечері їсти своє готування. Тому часто доводиться замовляти через доставлення. Безумовно, потрібно задуматися про кухаря!
Розклавши наш сніданок по тарілках, поставив на стіл графин з соком і якраз вчасно встиг набрати в вазу води.
- О, ти мені й квіти підготував? - хмикнула Аліна і, підійшовши до мене, поцілувала в щоку.
- Твої улюблені півонії. Сідай.
- Татусю...
- М?
- Коли ти вже одружишся?
Я насупився і ледь не вдавився шматком огірка.
- Зненацька. Дочка, ти ж знаєш, що я не зустрів ще жінку, яку зміг би покохати як твою маму.
- А та, Катя, яка іноді треться біля тебе? Ні?
- Ні. Катя це...
- Так я все розумію, не парся. Ти у мене чоловік в самому соку, тобі життя жити.
Я хмикнув і продовжив свій сніданок.
Та вже, часом Аліна надто кмітлива. Хоча чого вже дивуватися, в її віці й не таке знатимеш.
Після сніданку ми поїхали в місто в її нову квартиру. Ще раніше вона говорила, що хотіла б жити окремо, і я подумав, чому б не подарувати їй квартиру на ювілей. Зрештою, є можливість, і я хочу забезпечити її майбутнє. А кого, як не власну дочку, балувати?
- Ай, - почув, закриваючи двері під'їзду, і, різко обернувшись, чортихнувся.
- Вибачте, - я так грюкнув дверима, що дівчина не встигла відскочити й всі її книги повалилися на землю. - Я не навмисне.
- Нічого страшного, сама винна.
Я опустився поруч і допоміг їй зібрати книги. Дівчина помітно нервувала і весь час намагалася сховати погляд карих очей. Я не розумів, чому вона в такому стані, і, віддавши книги, випростався, нависаючи над нею. Незнайомка теж піднялася.
- Татусю, ти чого тут? Ой, здрастуйте.
- Здрастуйте.
- З вами все добре? - поцікавився я, все ж турбуючись за стан дівчини.
- Так, все добре, дякую.
Я кивнув.
- Ще раз вибачте.
- І ви мене.
Більше не затримуючись, я піднявся з Аліною на одинадцятий поверх. Дівчинці вже не терпілося подивитися на свою нову квартиру. Я посміхався її нетерплячості, а сам думками був з тією дівчиною з під'їзду. Красива вона.
- Охо-хо-хо, татко! Квартира бомба! Світла, простора і така затишна! Все, як я люблю! Мінімум барахла, максимум світла.
- Подобається?
Аліна бігала по квартирі та розглядала кожен куточок і вид з вікон. А я насолоджувався її щастям. Що може бути важливіше посмішки власної дитини?
- Шалено! Таточко, ти найкращий у світі, - вона повисла на моїй шиї, а я знову посміхнувся.
- Просто мені пощастило з найкращою дочкою на світі.
- Мур.
- Все, ти поки насолоджуйся, звикай, а я поїду. Мене чекають вже на роботі. Ось, чуєш? - натякнув на дзвоник телефону в кишені. - Секунду. Слухаю.
- Микита Тимофійович, у нас проблеми.
- Що трапилося, Діма?
- З нашої фірми сьогодні пішла кругла сума на офшорний рахунок. І я вперше бачу цю компанію.