Дворушники, або Євангеліє від вовкулаки - В'ячеслав Васильченко
Одразу ж почав писати відповідь: «Дякую за інформацію. А щодо лісу — це точно… Ти мені ще матеріальчиків підкинь. Фото з місця злочину. Може, карту (як минулого разу). Дуже хочеться туди з’їздити. Можна знайти ну дуже цікаві речі. Іноді».
Бондаренко відписав через кілька хвилин: «Спробую. Але з цим стало складніше. Іде потужна кадрова ротація. Багатьох знімають з посад. Так що наші кузенчики стали обережнішими. Та я все одно постараюся».
«Домовилися», — відповів коротко.
Дістав диктофон і зручно вмостився на дивані. Почав записувати думки вголос.
«Оксану Мірошник убито за аналогічним сценарієм. Можливі два варіанти. Або це зробила та сама людина, або хтось „косить“ під убивство в гореницькому лісі. При першому варіанті — серія. При другому — заплутування слідів. Треба докладно вивчити подробиці другого вбивства. У газеті ми розповідали про загибель банкірової дружини тільки в загальних рисах і висували версії, намагаючись не „світити“ деталей. Отже, від нас дізнатися подробиці убивця не міг. Залишається міліція. Звідти витік цілком можливий. За хрусткі папірці. Чи ще щось. Але навіщо все обставили так само? Щоб пустити розслідування хибним шляхом? У такому разі вбивця чекав слушної нагоди й дочекався. Резонансне вбивство з відтінком містики — якраз те, що треба. Виходить технічне переведення стрілок. Шукайте, хлопці, там, де й мотиви вбивства Ольги Довгань. А я собі тихо-мирно житиму далі. Варіант можливий, але дуже вже клопіткий. Хоча… Для замітання слів підходить якнайкраще. А коли знайдуть першого вбивцю, повісять на нього і жертву номер два. Такі ймовірні міркування вбивці не позбавлені логіки.
Ведмедеря вбити Оксану не міг. І за умови серії лісник до неї не причетний. Якщо ж смерть Ольги — справа його рук, друге вбивство — стрілкопереведення однозначне. Вбивця не знає, що Ведмедеря арештований. І що всі зусилля — холостий постріл.
Далі — Дмитро Довгань. Збіг це чи ні, але від фактів нікуди не подітися. У момент кожного вбивства хлопець навідувався до України. І чи тільки під тепле крильце до коханої? Але які в нього мотиви у випадку з Оксаною? Щодо нової батькової дружини — усе зрозуміло. До того ж, як сказав Денисенко, Дмитро усе завжди доводить до кінця. І обіцянка вбити Айседору нарешті втілюється. Тут поки все тримається купи. Проте далі виникає цілком доречне питання: а при чому тут Оксана Мірошник? Який зв’язок? У принципі, друге вбивство можна розглядати як прагнення Дмитра створити серію. І тоді від нього відводиться підозра. Завівся такий собі „вовчий маніяк“, „маніяк-вовкулака“, і так вишукано вбиває жінок. Майже маніяцька класика. Шукайте його, а про золотого хлопчика, що старанно навчається в Лондоні, і думати не смійте. Йому не до цього. Він, розумничок, весь у роботі. Ну, прилітав у Київ до Насті. Було таке. Проводив з нею весь час. Ночував теж у неї. Які претензії? Опинявся в Києві, коли скоєні вбивства? То й що? Збіги в нашому житті не новина. Трапляються майже завжди, всюди й зі всіма…
Що спільного в цих жінок? Обидві — молоді. Шикарні з усіх поглядів. Неперші дружини заможних чоловіків. Конкурентки попередніх (а може, — й наступних, як там у класика: юність неміцний товар). Успішні. В шоколаді. Живи й радій. Але… Якийсь зв'язок між ними повинен бути. Чи все-таки вибрані випадково? Шкода, що про Оксану поки мало інформації. Напрацюємо більше, зв'язок мусить відкритися. У випадковість чомусь не віриться. А… Ще ж імена починаються на „О“ (ха-ха)…
А якщо припустити, що обидві — клієнтки Свідерського? Чом би й ні? Такі красуні й такий красунчик. Чому б не бути правдою? Життя швидкоплинне. Кожен прагне пізнати його в усіх іпостасях. А молодість — це якраз та пора, коли всього хочеться і все можеться. А будь-які заборони здаються ілюзорними, нереальними. Коли розумієш, що скоро станеш поважним дядьком чи тіткою. І тоді нічого такого не дозволятиме статус. Хм… Тоді… Вовкулака-Свідерський виманив до лісу й загриз обох. Убивство перевертнем. Ось так. Загадково й містично. І лежить все майже на поверхні. Простягни руку й візьми. А що, коли хтось хоче, щоб думали саме так? Розіграно, як по нотах. Свідерський-вовкулака вбиває Ольгу. А потім зникає. Куди? До якогось глухого села? За кордон? Змінює зовнішність, робить нові документи. Згодом „випірнає“ й убиває Оксану. Але навіщо все це? Який йому від того зиск? Чи, може, комусь іншому? І що за цим стоїть? Гроші? Помста? За що? Від кого?..»
Диктофон випав, і професора накрило хвилею сну. Там було все. І обидві вбиті красуні (облич їхніх не бачив, але знав, що то вони). І Свідерський, який весь час хоче перетворитися на вовкулаку, але нічого не виходить. І Довгань-старший зі своїм попередженням. І молодший, що прагне вбити Айседору. І Черчик у «шанхайському барсі», котрий з апетитом наминав Микитчикових гусей. І Жорик, що настійливо намагався додзвонитися до Лисиці…
Телефон і справді розривався від чийогось бажання поговорити. Але — не Жорикового. На зв’язку — Бондаренко.
— Алло, — прохрипів, роздираючи очі.
— Спиш, академіку?
— Та придавив комарика трохи…
— А зло, бачиш, не дрімає. Як і справжні борці з ним.
— На себе натякаєш?
— Хм, на себе, — начебто з образою мовив головред. — На міліцію, звісно. Поки ти спиш, хлопці все працюють у
