Пристрасть спотворює все - Юлія Міхаліна
Сонце стояло високо над горизонтом, пестячи яскравими промінчиками та балуючи земних жителів передостанніми теплими днями. Якби не золоте листя і пожовкла трава, легко можна припустити, що зараз середина літа, але ніяк не кінець вересня. Погода, безперечно, вирішила наостанок відігратися і залишити на пам'ять про себе теплі спогади.
Знемагаючи від спеки, Маргарита не поспішаючи проходжувалася під покровом дерев біля прозорого ставу, що розташовувався перед парадним входом в дім. Зараз, в порівнянні з попереднім візитом в маєток Чернишевського, озерце не виглядало величезним, а будинок настільки пафосним. Навіть визначення «синдром величі» здавалося недоречним ні до маєтку, ні до його господаря.
Вчора Одинцова не лукавила, зізнаючись, що особняк їй сподобався. Сподобався не те слово. Після сьогоднішньої ранкової екскурсії, проведеної Олегом по всіх закутках, остаточно закохалася в будинок – справжній витвір архітектурно-дизайнерського мистецтва. Чоловік сказав, що маєток проєктувався за індивідуальним замовленням. Ще повідомив, що хоче бачити Риту тут господинею. Повторив в черговий раз – вчорашні слова не порожній звук, він все робив і робить виключно заради неї. Мабуть, це повинно полестити, але як реагувати насправді, дівчина поки не знала.
Ігнорувати? Поводитися так, ніби нічого не відбувається? Навряд чи. Бо, як не дивно, їй хотілося відчувати себе тут хазяйкою, щоб все було заради неї. Тому що будинок-мрія? Або причиною є жага до Олега? Можливо, накручує себе, видаючи уявне за дійсне? Ні, все-таки пристрасть була, безсумнівно. У зворотному разі не наплювала б на думку Кирила, не пішла так відверто проти, наперекір погрозам. Одинцова в цих погрозах більше боялася не за себе, за Олега. Хоча, по суті, що за нього трястися? Якраз варто задуматися про власну долю. Не тільки щодо Кирила, з ним якось впорається, а стосовно самого Чернишевського.
У тому, що цей чоловік виявився зовсім непростий, Рита черговий раз переконалася минулим днем. Звістка, ніби Руслан працює на Олега, за резонансом затьмарила минулі новини про Сизого і в'язницю. Втім, пора звикати, Чернишевський вміє дивувати. Щось підказувало – це мала частка з очікуваного попереду.
Дивно, проте Одинцову нічого не лякало. Начебто повинна побоюватися ймовірності нової зустрічі з Батею, яка запросто може статися, якщо Олег насправді в одній зв'язці з ним. Начебто повинна звинувачувати Чернишевського в безглуздих торгах з Кирилом, в таємницях, дивних і незрозумілих переконаннях... Багато в чому. (Плювати, що сама в житті бачила чимало). Але побоюватися або звинувачувати не виходило. Безумовно, цілком довіритися Олегу не могла. Дружба дружбою, але оманливим намірам повірити складно – чоловік нічого конкретного, крім сумнівної допомоги, не обіцяв. Але залишатися байдужою теж не виходило. З появою Чернишевського, здається, повернулася років на дванадцять тому: туди де все ще було добре.
Олег... він не дивлячись ні на що вселяв упевненість. Завжди тямущий, проникливий. Він не міг змінитися настільки, щоб стати зовсім поганим, адже він був завжди добрим другом, вірним та відданим. Олег був просто кращим. Справжній лицар. Свого часу Рита вважала, що таких, як він, не буває. Занадто правильний, ідеальний. В минулому дівчина відчайдушно переконувала себе – Чернишевський не більше ніж товариш, майже брат. Бути для неї кимось більшим не повинен. Вважала себе негідною цього чоловіка. Занадто проста, проблемна, маленька і наївна. Може тому тоді вибрала Павла? Він здавався ближчим, приземленим.
Це нині, з висоти прожитих років, Маргарита вчиться розбиратися в житті. Тоді їй було не важко переконати себе, що як чоловіка зобов'язана любити Павла, а Олегу краще залишатися братом. Побоювалася втратити останнього. Надто багато знала прикладів, де хлопець з дівчиною, розставшись, пересварювались вщент, надалі навіть не вітаючись. Пізнавати подібну долю з Олегом не хотіла, щиро не бажала втрачати та викреслювати з життя цього хлопця. Вийшло з точністю до навпаки. Все одно упустила.
Господи, чому на усвідомлення Маргариті знадобилося пережити шість років пекла і шість років золотої клітки? У підсумку виявилася майже купленою саме Олегом. Іронія долі, чи насмішка? Божевілля. Чому ці усвідомлення приходять саме зараз, коли у дівчини є Кирило, з яким зручно, який цінує, довіряє, дорожить нею? Який, врешті-решт, був поруч у ті життєві моменти, коли так потребувала підтримки й участі небайдужої, потенційно коханої людини.
Відірвавши суху гілочку з дерева, Рита закусила її між зубами та присіла на різьблену лавку, вдивляючись в прозору воду. Як вона заплуталася! В першу чергу в собі. Олег, Кирило... Хотілося комусь довіритися, відчути себе слабкою жінкою, відчинити серце і душу. Особливо жадала розкритися Чернишевському. Певно через зв'язок з тим життям, де не знала кошмару у вигляді Інанни, бо Рощин завжди спеціально чи мимоволі нагадував про життя в борделі. Більшість спогадів з останнім зводилося саме до того часу, попри шість років порівняно нормального існування поза стінами свого місця ув'язнення. Олег, навпаки, вселяв упевненість і спокій. Він жодного разу не спробував безпосередньо і відкрито вколоти з приводу минулого. Можливо, не підвернулося слушної нагоди, а може... З іншого боку, як назвати самі торги з Кирилом?
Між Марго та Олегом втрачена довіра, а для відродження нової занадто мало часу пройшло. Ще не пізнала нового Олега, щоб дозволити неймовірну розкіш підкориться йому, піддатися на вмовляння. Зрештою, поки Кирило більш зрозумілий своїми цілями й ревнощами, довічною запальністю і нервозністю. Маргарита має уявлення, чого очікувати від Рощина. Чого чекати від Чернишевського, крім того, що хоче бачити її власницею свого житла і допомогти, поки загадка. Швидкоплинні три дні навряд чи посприяють отриманню відповідей.
