Пристрасть спотворює все - Юлія Міхаліна

– Ще б, – посміхнувся Чернишевський так, начебто здогадувався про роздуми, що мучили дівчину, – всі вихідні розмовляти про Рощина – останнє, про що мріяв.

Одинцова заворожено кивнула. Олег, простягнувши руку, по-дружньому запропонував:

– Як щодо обіцяної вранці кінної прогулянки? Звичайно, не породиста до сьомого коліна Пристрасть, але кінь нічим не гірший.

– Йдемо, – несміливо подаючи долоню, ствердно махнула головою Рита.

Опиратися чоловікові й надалі було понад її сил. Чернишевський більш ніж правий – нерозумно витрачати час на безглузді суперечки. До компромісу навряд чи прийдуть, а черговий раз мучити себе сумнівами зовсім ні до чого. Залишатися на самоті, шукати каверзи та в черговий раз розбиратися в оточенні – найгірший вихід. Пробувала, не вийшло. Напевно, це той випадок, коли час сам розставить по місцях. Кінна прогулянка не такий поганий спосіб відволіктися, а потрапивши на заднє подвір’я Чернишевського, Марго переконалася в тому на власні очі.

Стайня виявилася невеликою співвідносно самого маєтку. Навіть у Рощина кількість коней була більшою. Тут, як встигла помітити, скакунів всього двоє: вже відомий їй вороний жеребець Олега на прізвисько Вітер та молоденька білосніжна кобилка, іменована вкрай парадоксально і суперечливо – Ніжність. Чернишевський явно вирішив потішитися. Інакше як пояснити відповідь на питання, чому саме Ніжність?

– Ритуле, – одягаючи на норовисту коняку вуздечки, спокійно відгукнувся чоловік, – давай відверто – у твоєму житті пристрастей було надто багато. Мені здається, що ніжність – саме те, чого тобі не вистачало останні роки, – поглянувши на дівчину, в питанні підняв брови, – Скажеш, я неправий?

– Твоя впевненість, що досі знаєш про мене все, перебільшена, – поплескавши кобилку по ікрі, Маргарита за допомогою Олега залізла в сідло.

Чоловік лише знизав плечима та стрибнув на Вітра, порахувавши розсудливим залишити останнє слово за Одинцовою. Дівчина сильно сумнівалася, що розмова кане в небуття. Чернишевський не з тих, хто запросто відступає. Згадає при нагоді, коли ситуація виявиться під його контролем, щоб переконати Маргариту у своїй правоті. Але це після. Зараз обом хотілося насолодитися приємним проведенням часу. Що воно буде не просто приємним, а скоріше цікавим, стало зрозуміло, коли чоловік запропонував проїхатися наввипередки. Від будинку до озера і, зробивши коло, повернутися.

– Шуткуєш? – спочатку обурилась Рита, наганяючи Олега, що вирвався вперед: – Я не настільки звикла до Ніжності, щоб влаштовувати перегони. Раптом вона мене скине?

– Не скине, – обернувшись, гукнув Чернишевський, – Вона смирна і слухняна дівчинка, а ти, мені здалося, досить непогана вершниця.

– Не підлизуйся! – передражнила Маргарита, йдучи на обгін, – Сам знаєш, я ніколи не любила лестощі та не вірила їм.

– Знаю, – відповів Олег, звертаючи до стежки, що вела назад до маєтку, – тому завжди намагаюся говорити тобі виключно правду.

– Тоді зізнайся, – направляючи коня слідом за чоловіком, – ти хочеш, щоб Ніжність зовсім не ніжно приземлила мене в лісі, якомога далі від людського ока?

– Хіба що тобі самій захочеться, – погарцювали неподалік від стайні, лукаво підморгнув чоловік.

Тільки після Маргарита усвідомила, наскільки двозначно прозвучало запитання.

– Взагалі-то, мала на увазі, що ти хочеш таким чином від мене позбутися і...

Замовкнувши на півслові, зістрибнула з кобили. Чому, власне, повинна виправдовуватися перед Чернишевським? Його проблеми, що він собі вигадав, кожен мислить в міру своєї розбещеності. Хто винен, що Олег виявився настільки... нетямущим.

– Я не хочу і не буду змагатися на інтерес, – перевела тему Маргарита, дратуючись  від нахабної усмішки Чернишевського, – Якщо тобі більше нічим зайнятися – будь ласка, можеш покататися. З радістю поспостерігаю.

– Так і знав, що на інтерес не погодишся, – засміявся чоловік, – Як щодо змагання на бажання?

– В якому сенсі?

– В прямому, – піймавши зацікавленість у погляді Одинцової, дохідливо пояснив: – Виграєш ти – можеш загадувати будь-яке бажання, і я його виконаю.

– А якщо виграєш ти? – примружившись від сліпучих сонячних променів, недовірливо уточнила.

– Якщо виграю я, в такому випадку тобі доведеться постати доброю феєю і виконати моє бажання. Будь-яке. Все по чесному.

– Раптом я відмовлюся? – з підозрою звішуючи всі «за» і «проти» авантюри.

– Ніяких відмов. Угода дорожча за гроші.

Вагаючись секунди, Маргарита подумки зважувала, чим це може загрожувати. З одного боку, якщо переможе, непогано б вимагати від Олега відповідей на безліч питань, що бентежили. Він завжди був з тих чоловіків, які відповідають за слова і вчинки, тут, мабуть, не стане викручуватися і відмовляти, сам підтвердив. Але з іншого – хто знає, що зажадає натомість. Хоча... Хіба дівчина втратить щось? Гірше навряд чи стане.

– Добре, я згодна! – надихнувшись, дівчина знову заскочила на Ніжність, – Але врахуй, махлювати не дозволю. Якщо програєш – тобі доведеться відповідати повною мірою. Зрозумів, Чернишевський?

– Більш ніж, Ритулечко, – підтакнув чоловік, – Сподіваюся, ти розумієш, я теж за чесну боротьбу.