Пристрасть спотворює все - Юлія Міхаліна

– Знаєш, Олегу, – накриваючи чоловічу долоню своєї, хрипко заговорила Рита: – Якщо не хочеш розповідати – не потрібно, але в такому випадку довіра – повільно прибираючи руку чоловіка з щоки, – останнє, про що ти можеш мене попросити.

Вислизнувши від Чернишевського, Маргарита попрямувала до сходів, підмічаючи на ходу:

– Вибач, щось у мене розболілася голова. З твого дозволу хочу випити аспірин і трохи відпочити.

Останню фразу сказала скоріше в данину поваги. Чекати дозволу не стала. Не обертаючись піднялася наверх, ховаючись за поворотом. Слідом за приглушеним стуком зачиненої на другому поверсі двері, за спиною Олега прозвучало монотонні аплодисменти.

– Браво, Вовкодаве! – коли Чернишевський обернувся на звук, офіційним тоном проголосив Руслан, заходячи з веранди, – Одинцова не так проста, як здається. Круто вона тебе зробила. Я починаю розуміти твій азарт.

– Ти підслуховував? – люто виплюнув Олег, незадоволений, що Буртенко став свідком дуже особистої для нього розмови.

– Боже збав! – поморщившись, Руслан здивовано округлив очі, – Зовсім випадково почув уривки останніх слів.

– Чого тобі? – спокійніше уточнив Чернишевський

– Мені нічого, а ось Вотан настійно рекомендував тобі з ним зв'язатися, – Прокрутивши в руках мобільний, знизав плечима Буря, – Терміново.

– Ти йому розповів про Маргариту? – Олег підозріло насупився.

– Робити більше нічого. Самі розбирайтеся у своїх приватних справах. Я працюю заради іншого.

– Навіщо тоді дзвонив?

– Він часто дзвонить, цікавиться, що нового в тилу.

– А ти? – піднявши келих, Чернишевський зробив декілька коротких ковтків.

– У нас все нормально і за планом, – відзвітував Руслан, – Проте не раджу затягувати з розмовою. Боюся, максимум, через пару днів Михайлович дізнається. Тим більше тобі викручуватися не тільки з Маргаритою, але і вирішувати щось з тендером. Наскільки мені відомо, відмовлятися не входило в плани Вотана.

– Як-небудь розберуся, – з дзвоном поставивши на стіл порожню посудину, Олег, обкрутившись на п’ятках, рушив геть з кімнати.

– Коли вирішиш затягнути Одинцову в ліжко, згадай Вотана, – слідом крикнув Буртенко, – Аби потім не опинився за бортом.

Насилу стримуючи себе, щоб не повернутися і не начистити пику цьому розумнику, що лізе куди не потрібно, Чернишевський, кинувшись геть з дому, на ходу викрикнув:

– Буря, йди до біса!

*****

[1] - прізвисько від Вотан – Одін в міфології древ. німців, бог вітру і бурі, пізніше бог війни, покровитель торгівлі, мореплавання, поезії, магії; верхів. божество ряду герм. племен. Культ Вотана (Одіна) був особливо розвинений у скандин. країнах.