Пристрасть спотворює все - Юлія Міхаліна

– Буртенко, – тицьнувши пальцем в груди товариша, спокійно відгукнувся Олег, – одне слово, і ти підеш прямо до Рощина.

– Налякав, так налякав, – зіронізував Буря, перевів погляд з обличчя на руку Чернишевського, – Хто твою дупу тоді перед Михайловичем прикриє?

– При чому тут Вотан [1]? – хапаючи друга за грудки, прошипів Олег.

– До того, що він не в курсі твоїх розваг, – видихнув Буря, – І боюся навряд чи погладить по голівці, якщо дізнається. Не погодити рішення, коли не зачіпаються особисті інтереси самого Вотана – одна справа, не вперше, викручувалися. Нині ж відверто преш проти. Здалася тобі ця Ритка…

– Руслане, ти нічого не знаєш, чого влізаєш? – струшуючи Буртенко, гримнув Олег.

– Бо не хочу, щоб шість років роботи на два фронти та подвійного життя одним величезним пшиком полетіли в нікуди через чергову бабу. Саме через бабу, яку в силу відомих причин, нам з тобою краще обходити стороною.

– Значить, не хочеш допомагати. Боїшся Вотана? – гніваючись, Чернишевський сильніше і сильніше смикав Бурого за футболку, – Звалюй! Тебе ніхто не тримає! Сам впораюся. Можеш не сумніватися, знайду спосіб переконати Михайловича, що дію вірно!

Заглянувши в незворушні очі друга, Олег відпустив того, змушуючи похитнутися. Розвернувшись, стомлено розтираючи обличчя долонями, прокрокував уздовж дивана. Йому осточортіло, що кожен другий намагається вказувати, як жити. Давно звільнившись від тюремних стін і наглядачів, а досі не має влади розпоряджатися власною долею. Повинен звітувати перед усіма підряд за кожен зроблений крок. І нехай Вотан. Руслан, якого лізе?!

– Значить, я правий, вважаючи, що в справі ти переслідуєш виключно особисті інтереси, – кинув Буртенко.

– Не тільки, – огризнувся Олег, – Але заради підвищення по кар'єрних сходах, точно не поставлю під загрозу життя і долю небайдужих мені людей. Я не Ігор, сам знаєш.

– Знаю, тому до останнього не розумів, звідки стільки завзяття і бажання стати ближче до Рощина.

– Зараз розумієш? – рикнув Чернишевський.

– Розумію, – ствердно кивнув, знову потягнувшись до сигарети, – Для тебе теж в першу чергу важлива доля саме Маргарити. Михайловичу відомо?

– Русе, благаю, не питай ні про що, – заплющивши очі, закивав головою Олег, – Я не прошу допомагати. Дай трохи часу і можливість самому розібратися в ситуації.

Повисла тиша. Чернишевський невпевнено зиркнув на товариша. Останній спантеличено крутив між пальцями сигарету, але з відповіддю не поспішав. Якщо відверто, Олегу плювати, погодиться Буртенко чи ні. Йому плювати, як відреагує Вотан. Того боявся в останню чергу. Зрештою, Михайлович нормальний чоловік, зрозуміє. Головна мета у них одна. Вотан не дурень, сам знає заради чого Чернишевський вліз в це лайно, і що піде до кінця теж знає. Навіть якщо для цього доведеться повстати проти своїх, вигнавши Буртенко на вулицю.

– Що відбувається? – привертаючи увагу, покликала Маргарита.

Обернувшись, Олег спантеличено втупився на неї. У легкій коктейльній сукні кольору бірюзи, з розпущеним каштановим волоссям Одинцова виглядала особливо ефектно. Якщо судити по відсутності макіяжу, не прагнула збити наповал, але мимоволі вражала. Залишалося сподіватися, що байдужий на вигляд Руслан внутрішньо також байдужий до Ритки, а остання спустилася не так давно і не чула того, що знати поки не треба.

– Ми з Русланом намагалися прийти до компромісу, – віджартувався Чернишевський.

– Як успіхи? – допитливо переводячи погляд з одного чоловіка на іншого.

– Маргарито Андріївно, з Вашого дозволу відкланяюсь, – урочисто оголосив Буртенко, глянувши на друга, – Олег В'ячеславович люб'язно погодився надати кімнату відпочинку і для мене.

– Як же обід? – проводжаючи Руслана поглядом, здивувалася Рита.

– Як-небудь без мене, – відмахнувся, чим викликав у Чернишевського мимовільний кивок схвалення, – Негоже нам, простому народу, сидіти за одним столом з боярами.

– Що це було? – коли Буря зник з вітальні, ошелешено зітхнула Маргарита, – Олегу, де твоя совість?

– Твій охоронець виявився на подив чуйною та тямущою людиною, – не без глузування зазначив Олег, – Мені щось підказує, він не стане плутатися у нас під ногами всі три дні, як спочатку планував Рощин.

– Що ти наговорив Руслану?

– Нічого такого, що могло образити його.

– Але як же?.. – хмурячись, Одинцова пройшлася по залу, – Кирило спеціально приставив Буртенко, щоб стежив за нами, а він так запросто йде… Тут щось не так.

– Волієш весь час перебувати під мушкою у свого Рощина?

– Олегу, не в тому річ, – заламуючи руки, дівчина машинально опустилася на диван, – Я не хочу, щоб ця ситуація обернулася проблемами для тебе... – Чернишевський багатозначно усміхнувся, а Рита поквапилася поправити: – Для нас. Для мене.

– Маргарито, обіцяю, – сідаючи поруч з Одинцовою: – не буде ніяких проблем. Ні в тебе, ні тим більше у мене.

– Якщо Руслан настукає Кирилу? – дівчина спробувала відсунутися від Олега.

– Відбувається щось, здатне... хм... засмутити Кирила?