Адвокат негідників - Джон Гришем

Найкращий спосіб повідомити Джудіт — дати їй побачити все на власні очі. Якщо з її сином відбувається щось недобре, вона ніколи мені не пробачить, вона завжди наполягатиме, що, оскільки я такий паршивий батько, настільки занедбав усі свої батьківські обов’язки, то його зникнення — цілковито моя провина. Чудово, Джудіт, ти перемогла — я в усьому винен.

Їй варто побачити місце злочину, особливо в присутності усіх цих копів.

Довго дивлюсь на свій мобільний і нарешті набираю її. Вона відповідає словами:

— Що сталося?

Важко зітхаю, намагаюсь говорити спокійно.

— Джудіт, Старчер зник. Я у Лендингу, в Сіті Парку, з його бабусею і з поліцією. Він зник близько години тому. Треба, щоб ти зараз сюди приїхала.

— Що? — лементує вона.

— Ти почула мене. Старчера нема. Думаю, його викрали.

— Що? Як? — кричить вона. — Ти дивився за ним?

— Так, взагалі-то дивився. Сваритимемось потім. Просто їдь сюди.

Через двадцять одну хвилину помічаю, як вона мчить доріжкою, схожа на людину, яка з’їхала з глузду. Добігши до Лендингу і побачивши усіх полісменів, тоді мене, тоді жовту поліцейську стрічку, якою обтягнута територія навколо вбиралень, вона зупиняється, затуляє рот рукою і починає ридати. Ми з Ліном Колфаксом підходимо до неї і пробуємо заспокоїти.

— Що трапилося? — питає вона крізь зуби.

Вона витирає сльози, ми вкотре все розповідаємо. І ще раз. Мені вона не каже жодного слова, наче мене тут і нема. Вона навіть уникає дивитися на мене. Усіма запитаннями вона допікає Колфакса. Вона бере на себе усе, що стосується сім’ї, навіть інформує детектива, що ростить дитину саме вона і всі комунікації відбуватимуться через неї. Що ж до мене, то я не що інше, як недбала нянька.

У Джудіт в мобільному є фотографія Старчера. Колфакс надсилає фото в офіс електронною поштою. Він каже, що оголошення з’являться негайно. Вже задіяно всі служби, вжито всіх заходів. Кожен поліцейський Сіті шукає Старчера.

Ми таки залишаємо Лендинг, хоч це й боляче. Я волів би сидіти тут решту дня і всю ніч, просто чекати, коли з’явиться мій хлопчик і спитає: «А де мій човен?» У цьому місці він востаннє бачив свого батька. Якщо він просто загубився, то, можливо, він зможе знайти дорогу назад. Ми ніби в страшному сні, заціпенілі й приголомшені, раз у раз кажемо собі, що все це відбувається не насправді.

Лін Колфакс каже, що вже стикався з подібними випадками, і найкраще для нас зараз — зустрітися в центральному управлінні, в його кабінеті, і обговорити наступні кроки. Це може бути викрадення, зникнення, або викрадення з метою викупу, і кожен з цих трьох варіантів потребує вжиття різних заходів.

Відвожу матір до свого помешкання, там її зустрічає Напарник. Він подбає про неї кілька годин. Вона винуватить себе, що не була достатньо уважною, а ще скаржиться, що та сука Джудіт навіть не помітила її присутності.

— Навіщо ти взагалі одружувався з тією жінкою? — допитується вона. Мовляв, це не могло бути з власної волі. Та невже, мамо? Може, обговоримо це пізніше?

У Колфакса охайний стіл і тиха, заспокійлива атмосфера. Нам це не допомагає — ні мені, ні Джудіт. Ави, третьої з батьків, немає в місті. Він починає з історії про викрадення, яка одна з небагатьох мала щасливий фінал. Більшість закінчуються погано, мені це відомо. Я читав звіти. Із кожною годиною шанси на успіх тануть і тануть.

Він цікавиться, чи є хтось, кого ми можемо запідозрити. Родич, сусід, якийсь місцевий збоченець, хто-небудь? Ми хитаємо головами — ні. Я вже подумав про Лінка Скенлона і не готовий пов’язувати його з цим. Викрадення задля викупу — не його профіль. Усе, що він від мене хоче, — щоб я повернув 100 тисяч доларів готівкою, і я не можу повірити, що він вдався б викрадення мого сина, аби отримати гроші. Лінк, радше, волів би цього тижня зламати мені праву ногу, а наступного — зламати ліву.

Колфакс каже, що важливо одразу пообіцяти винагороду за інформацію. Радить починати з 50 тисяч доларів. Джудіт, єдина з опікунів, каже: «Я візьму це на себе». Сумніваюся, що вона може підписати чек на таку суму, але не заперечую.

— Поділимось, — кажу я, ніби йдеться про гру в карти.

Складна ситуація стає ще гіршою, коли батьки Джудіт приїздять і їх проводять в кабінет. Вони кидаються до своєї дочки і усі втрьох довго плачуть. Я стаю під стіною, якнайдалі від них. Вони не зауважують моєї присутності. Старчер живе з цими дідусем і бабусею половину