Адвокат негідників - Джон Гришем

— Але в нього чимало друзів, так?

— Звісно. Кемпа дуже цінують. Тридцять років на службі, знаєте, багато контактів, багато знайомих.

— Тобто це внутрішня операція. Не можу повірити. І вони відправляють вас на переговори.

— Присягаюся, я не знаю, де дитина. І я не в захваті від того, що зараз роблю.

— Нас таких принаймні двоє. Гадаю, мені не варто дивуватися. Я мав би знати, що копи не цураються викрадати дітей.

— Полегше, Руде. Знаєте, у вас задовгий язик. Згода чи ні?

— Я матиму сказати вам те, що розповів мені Арч Сванджер щодо мертвої дівчини, так? Де вона закопана. Припустимо, Арч Сванджер каже правду. Ви знаходите тіло, його заарештовують за навмисне вбивство, а моя адвокатська кар’єра закінчується. Мого сина неушкодженим повертають його матері, і у мене є набагато більше часу, щоб з ним спілкуватися. Я, фактично, буду справжнім батьком.

— Ви правильно мислите.

— А якщо я відмовлюся, що станеться з моєю дитиною? Я що, повинен повірити, що заступник шефа поліції і його подільники справді метатимуться, завдаючи дитині шкоди?

— Гадаю, Руде, вам доведеться ризикнути.

Борюся з панікою. Вмовляю себе, що син у безпеці, і вірю в це. Але ситуація настільки критична, що раціонально мислити не вдається. Разом з Напарником йдемо до кав’ярні, влаштовуємося в кутку. Я проговорюю різні сценарії, він слухає.

Вибору насправді нема. Єдине, що зараз має значення, — безпека і визволення мого сина, порівняно з цим усе інше — дрібниці. Якщо я розголошу таємницю і втрачу ліцензію на адвокатську практику, я виживу. Дідько, та я взагалі можу досягти успіху в якійсь іншій сфері, і я точно більше ніколи не матиму справ з такими як Арч Сванджер. Для мене це — нагода вирватися з професії, моя єдина й чудова можливість відійти від юриспруденції і знайти справжнє щастя.

Я так хочу обійняти свого малого.

Сперечаємося з Напарником щодо того, чи повинен я подзвонити Джудіт і все їй розповісти. Вирішую не дзвонити, принаймні не зараз. Вона нічим не допоможе, тільки додасть напруження і все ускладнить. І, що важливіше, вона може проговоритися кому-небудь, що Кемп і його спільники затіяли власну гру. Ріардон застеріг мене, щоб це не вийшло на загал.

Все-таки телефоную Джудіт, просто щоб дізнатися, як вона. На дзвінок відповідає Ава, каже, що Джудіт напилась ліків і прилягла, бо почувається недобре. Від них щойно поїхали ФБРівці. Знадвору — юрба репортерів. Все просто жахливо. Ніби я не знаю.

0 19:00 неділі дзвоню Ріардону і кажу, що згоден. Близько години йде на те, щоб отримати ордер на обшук. Очевидно, поліція має дружньо налаштованого суддю напоготові. О 20:30 ми з Напарником залишаємо Сіті у супроводі одного автомобіля без розпізнавальних знаків попереду нас і одного позаду, і в цьому нема нічого незвичайного. На час, коли ми добираємось до реклами доктора By, там уже діє поліція. Прожектори, два екскаватори, не менше двох дюжин чоловіків з палицями й прутами, і цілий взвод собак у клітках. Я виклав їм усе, що знаю, і вони перевіряють землю біля самих рядків кукурудзи. Національна гвардія охороняє узбіччя шосе, відганяє усіх надміру допитливих водіїв.

Напарник зупиняє фургон там, де нам вказують припаркуватися — футів за сто від знаку і від дійства. Сидимо, спостерігаємо, плекаємо надії, спершу час летить тривожно-швидко, а потім години тягнуться все довше. Пошуковці методично тицяють в кожен квадратний дюйм ґрунту. Вони формують сітку, відпрацьовують її, тоді утворюють нову. Екскаватори не задіюють. Собаки лишаються спокійними.

По той бік від знака близько один до одного у темряві стоять кілька чорних немаркованих автомобілів. Я впевнений — в одному з них чекає помічник шефа поліції Кемп. Ненавиджу його, хотів би власноруч затопити йому межи очі, та на цю мить він — людина, яка може повернути мені сина.

Але я пригадую, що йому довелося пережити: паніка, страх, очікування. Зрештою, вони з дружиною змирились, збагнувши, що Джиліана не повернеться додому. А тепер він сидить отам і молиться, щоб його люди знайшли кістки, хоч що-небудь, що він міг би похоронити, як годиться. Найбільше, на що він може сподіватися, — скелет. Мої ж сподівання набагато більші і, напевно ж, реалістичніші.

До опівночі я проклинаю Арча Сванджера.

Вони працюють усю ніч, ми з Напарником по черзі дрімаємо. Ми зголодніли і дуже хочемо кави, але навіть