Адвокат негідників - Джон Гришем

Глибоко вдихаю, намагаюся розібратися у власних думках. У Сванджера немає стратегічної чи закономірної причини казати поліції, що я знаю, де закопане тіло. І час! І той факт, що він так квапився розповісти мені, а тоді розпатякав про це копам, змушують мене ще більше в ньому сумніватися. Він шахрай, можливо, серійний убивця, психопат, якому подобається грати в ігри і зізнаватися у брехні. Та хто б він не був і якими не були б його мотиви, він позбавив мене опори під ногами, штовхнув мене у вільне падіння.

Зненацька відчиняються двері і заходить Рой Кемп, заступник шефа поліції і батько зниклої дівчини. Він зачиняє за собою двері і робить крок в мій бік. Суворий тип, виснажений і змучений втратами, пережитими за останній рік. А ще в його очах стільки ненависті, що у мене мурашки по шкірі. Мій комірець вмить просякає потом.

Ріардон підводиться, хрускає кісточками пальців, ніби задумав задіяти кулаки, і окидає мене убивчим поглядом.

У жодному разі не можна проявляти слабкість перед копом, або прокурором, або суддею, навіть перед присяжними. Але у цій ситуації виявляється неможливим демонструвати найменші ознаки упевненості, не кажучи вже про мою звичну зухвалість.

Кемп питає одразу в лоб:

— Де вона, Руде?

Я повільно підводжуся, піднімаю обидві руки і кажу:

— Мені треба подумати, гаразд? Мене заскочили зненацька. У вас був час спланувати цю засідку. Дайте мені трохи часу, гаразд?

— Мені начхати на твою конфіденційність, етику і подібне лайно, Руде. Ти гадки не маєш, що ми переживаємо. Одинадцять місяців і вісімнадцять днів справжнього пекла. Моя дружина не може встати з ліжка. Уся родина мучиться. Ми у відчаї, Руде.

При всій своїй грізності Рой Кемп — людина, яка тяжко страждає, батько, який не може прокинутись від найжахливішого кошмару. Йому потрібне тіло, похорон, могила, до якої вони з дружиною могли б припасти і оплакати свою втрату. Жах і невідомість — найгірше, що може бути.

Він блокує мені вузький шлях до дверей, і я замислююсь, чи справді він може вдатися до фізичної сили.

— Послухайте, шефе, — кажу я, — ви припускаєте, що все, що каже Арч Сванджер — правда, а це може бути поганим припущенням.

— Тобі відомо, де моя дочка?

— Мені відомо те, що сказав Арч Сванджер, але я не знаю, чи каже він правду. Чесно кажучи, я в цьому сумніваюся.

— Як би там не було, говори. Ми поїдемо і перевіримо.

— Це не так просто. Я не можу повторити те, що він повідомив мені конфіденційно, ви ж знаєте.

Кемп заплющує очі. Зиркаю нижче, помічаю, що обидва його кулаки стиснені. Він повільно їх розтискає. Дивлюсь на Ріардена, той дивиться на мене. Знов переводжу погляд на Кемпа, він повільно розплющує почервонілі очі й киває зі словами:

— Добре, Руде, хай буде по-твоєму. Але ми до тебе дістанемось.

Якщо відверто, я на їхньому боці. Я залюбки зізнався б їм у всьому, посприяв би тому, щоб дівчина отримала належний спокій, допоміг би вистежити Сванджера і з задоволенням спостерігав би, як присяжні визнають його винним у вбивстві. На жаль, це неможливо. Роблю маленький крок у бік дверей і кажу:

— А зараз я хотів би піти.

Кемп не рухається, і мені якось вдається протиснутися повз нього, не спровокувавши бійку. Беручись за ручку дверей, ледь не відчуваю ніж у спині, але я витримую і вибираюся в коридор. Ніколи я не залишав центральне управління з більшою швидкістю.

Третя п’ятниця місяця, час обов’язкової зустрічі з Джудіт на два келихи. Жоден із нас цього не хоче, але так само жоден не хоче здатися і відмовитися. Зробити так — значить визнати власну слабкість, а цього ми обоє просто не можемо зробити, принаймні одне перед одним. Ми кажемо собі, що повинні підтримувати спілкування, тому що у нас спільний син. Бідна дитина.

Це наша перша зустріч відтоді, як вона притягла мене в суд з марною спробою припинити всі права на відвідування. А отже, оскільки згадка про ту сварку ще не вивітрилась, сьогодні все буде ще напруженішим. Чесно кажучи, я сподівався, що вона відмовиться. Мене легко буде спровокувати на докори.

Приходжу до бару заздалегідь і займаю місця. Вона, як завжди, з’являється вчасно, але з привітним виразом обличчя. Джудіт не привітна людина і нечасто усміхається. Більшість адвокатів бореться зі стресом, але більшість адвокатів не працює у фірмі з іще дев’ятьма жінками — відомими меткими юристками, які тільки й шукають, з ким вступити у двобій. Її офіс — справжня фабрика з продукування пресингу, і я гадаю, що її домашнє життя не надто веселе. Що старшим стає Старчер, то більше розповідає про сварки між Джудіт і Авою. Я, звісно, викачую з малого весь непотріб, до якого можу дістатися.