Моє зведене прокляття - Анастасія Соловйова
Ух, сьогодні був напружений день. Декілька практичних занять, і на кожному мені доводилося відповідати! Через те, що ми з Алексом щовечора зависаємо разом, я зовсім не думаю про навчання. Але моя успішность поки що не страждає. Викручуватись і з впевненим виглядом нести нісенітницю — це моя таємна суперздатність.
— Ти ж казала, що не готувалася до занять, — згадує Світлана.
— Ага. Довелося імпровізувати, – розводжу руками.
— Я не вмію вигадувати те, чого не знаю, — журиться Тая і кидає на мене захоплений погляд: — Класно, що ти так добре це вмієш робити. Справжній талант.
— Та нічого подібного, — відмахуюсь. — Просто навик ще зі школи. У моїй сім'ї деякий час були труднощі, я не готувалася до уроків, саме тоді навчилася відповідати без підготовки. На жаль, не з усіма вчителями таке спрацьовувало.
— Дивно, — іронічно зауважує Світлана.
— Ага. Може, зберемося на вихідні? Посидимо, побалакаємо, — пропоную я.
Дівчата переглядаються і кивають. Ми виходимо надвір. Прощаюся з Таєю та Світланою, спостерігаю за тим, як вони зупиняють маршрутку, сідають і вже з вікна мені посміхаються.
Алекс на роботі, тож я вирішую прогулятися. Заходжу в кілька магазинів, роздумую над тим, чи варто однією відвідувати кінотеатр або краще свого хлопця на мелодраму покликати.
Свого хлопця. Божечки! Алекс — мій хлопець. І все відбувається насправді. Сни та мрії перетворилися на реальність, а я поступово до цього звикаю. Наче так завжди було.
О, магазин нижньої білизни! Те, що мені потрібно. Близько півгодини я міряю різні комплекти, деякі з них досить відверті та вульгарні. Сподіваюся, Алексу сподобається. Купую білизну, виходжу надвір. І здригаюся всім тілом.
Макар підходить до мене, кидає погляд на пакет із назвою магазину спідньої білизни. Хмуриться. Його губи викривляються в дивній посмішці.
Я про нього зовсім забула! Після того, як втекла, жодного разу про Макара не згадала. Хоча ж збиралася з ним поговорити, зателефонувати через день-другий. Боже, я жахлива людина!
— Привіт, — говорю натягнуто. — А ти як тут опинився? Дивний збіг.
— Я слідкував за тобою, — цілком серйозно відповідає Макар. По спині холодок біжить, мені стає незатишно та тривожно.
— Жартуєш? — усміхаюся. Жоден хлопець у здоровому глузді не стежитиме за дівчиною, яка його відшила.
— Анітрохи. Я дізнався, о котрій у тебе закінчуються заняття, і вирішив подивитись, чим ти займаєшся у вільний час. Думав, ти дуже зайнята, раз не дзвониш і не пишеш. А ти по магазинах вештаєшся, — і він знову на мій пакет дивиться.
— По-перше, якого дідька ти за мною шпигуєш? По-друге, яка тобі різниця, чим я займаюся і якими магазинами ходжу?
— Я мушу знати, чим займається моя дівчина, — спокійно вимовляє Макар. А потім усміхається широко так, щиро. Саме в цю його посмішку я й намагалася закохатись, але нічого не вийшло. — Ти для мене купувала білизну?
— Ти приколюєшся? Макаре, стежити за дівчиною – це ненормально! — голосно кажу я. Оглядаюся на всі боки. Тут людно, нічого поганого не станеться.
— Чому ж? За своєю дівчиною гріх не прослідкувати.
— Ти так нічого не зрозумів? — роблю глибокий вдих. Я сама в цьому винна. Не сказала чітко про наше розставання. — Ми більше не зустрічаємося, Макар. Я не хочу бути з тобою.
Його обличчя змінюється. Стає жорстким, в очах спалахує недобрий вогник. З милого привабливого хлопця він раптом перетворюється на чужу і небезпечну людину! Я інстинктивно роблю крок назад.
— Ти помилилася, Міко. Злякалася. Я все розумію. І чекатиму стільки, скільки буде потрібно.
— Макаре, я люблю іншу людину. Вибач, що говорю тобі це, але раз по-іншому ти не розумієш... Я з тобою не буду, будь ласка, не стеж за мною, добре? Це схоже на психічний розлад!
Поки він збентежений, я думаю втекти. Відкриваю телефон, тремтячими пальцями намагаюся викликати таксі. Якщо Макар збожеволів, він може переслідувати мене в маршрутці. Не хочу ризикувати.
— Значить, цей пакет із білизною не для мене, — гнівно кидає Макар. Я ледве не випускаю з рук телефон. Таксі приїде за пару хвилин, все добре, не панікувати!
— Звичайно, ні. Макаре, вибач, що завдала тобі болю. Я мала все пояснити раніше, — бурмочу. — Але ж ми дорослі люди, давай розійдемося без істерик і претензій. Добре?
— І хто він?
— Та яка різниця?
— Ти з ним уже трахалась? Ти більше не незаймана? Відповідай!
— Ти зовсім поїхав? Іди в дупу! — не витримую я. Бракувало ще божевільних утихомирювати.
Розвертаюсь і біжу туди, куди ось-ось під'їде таксі. Видивляюся синю машину, серце шалено стукає, пальці вологі. Я ніколи не спілкувалася зі сталкерами, мені страшно, чорт забирай! Сподіваюся, у Макара тимчасове помутніння розуму, і він не переслідуватиме мене.
Озирнутися боюсь. Раптом він ще там, раптом до мене йде?
Полегшено видихаю, коли бачу синю машину із потрібними номерами. Швидко застрибую в салон і лише потім у вікно дивлюся. Макар стоїть на тому самому місці і, примружившись, спостерігає за мною.
