Моє зведене прокляття - Анастасія Соловйова
— Міко, — Тая торкається моєї руки, — тут одна проблема виникла.
— Яка? — дивлюся на дівчат. Світлана теж чимось схвильована, погляд свій відводить, по столу пальцями барабанить. — Так, ви мене лякаєте!
— Ми Олену бачили, — тихо каже Тая. — Учора в клубі, цілком випадково.
— І що? — знизую плечима. Мені плювати на колишню подругу, я заблокувала її номер після тієї безглуздої фотографії. Вона сама винна: навіщо було надсилати мені знімок, на якому Алекс обіймає свою колишню? Що Олена намагалася цим довести?
— Вона п'яна вщент була, — обурено вимовляє Світлана. — Ледве на ногах стояла! І поряд з нею два якихось мужики крутилися, типу тримали її за руки, допомагали прийти до тями. Тьху! Коротше, ми з Таєю не могли це просто так залишити, тому Олена ночувала в мене.
— Ясно, — намагаюся й надалі зображати байдужість. Але п'яна колишня подруга та чоловіки, які хотіли скористатися її станом – це занадто.
— Нам здається, що Олена зловживає, — хмуриться Тая. — Вона нам цілу годину про свої гулянки розповідала, а потім почала плакати і журитися за минулим життям. І тебе згадувала… Вашу дружбу.
— Якої вже немає, — пирхаю я. — Добре, що Оленка жива і здорова, решта мене не хвилює.
— Угу, — Світлана виразно дивиться на мої руки. А вони тремтять, чорт забирай. Я одразу ховаю їх під стіл.
— Гаразд, може, я трохи хвилююся. Але ми з Оленою більше не подруги.
— Її з квартири вигнали кілька днів тому. Їй тепер ніде жити, — повідомляє Тая.
— Що? Чому?
— З'явився синок власника квартири, зажадав, щоб Олена терміново з'їхала. Вона намагалася обурюватись і показувала договір, але її мало не силою з житла виштовхали. Я так це зрозуміла, – розповідає Світлана. — Тож Олена побуде у мене кілька днів.
— Триндець, — хитаю головою. І мені ніби шкода колишню подругу, але я не готова відновлювати наше з нею спілкування.
— Угу. Олена просила нічого тобі не казати, але ми вважаємо, що це неправильно, — ділиться Тая. — Ви ж були найкращими подругами.
— Так, були… Спасибі, що поділилися інформацією.
На наступних парах я сумно дивлюся у вікно. Оленка — не чужа мені людина, незважаючи на нашу сварку. Але я просто не готова зараз із нею спілкуватися, навіть банальне повідомлення написати не можу. Болить усередині. Ще не заспокоїлася душа.
Після університету я звично гуляю містом. Торговий центр, кінотеатр, аптека, супермаркет, а наприкінці – секс-шоп. Розглядаю полиці з різними товарами, трохи гублюся, коли консультант запитує, що б я хотіла придбати. Для пристойності цікавлюся збуджуючими гелями та надтонкими презервативами. Відчуваю себе максимально ніяково, але поступово збентеження минає, тож я з цікавістю вивчаю різні іграшки, масажні олії та свічки.
Перевіряю телефон. Повідомлення від Алекса підтверджує мої припущення.
Виходжу надвір, роблю кілька кроків до зупинки, але тут мені перегороджує дорогу Макар.
— Знову йому догодити намагаєшся? — грубо питає він.
— Ти про кого?
— Про твого брата. Ти щось купила? — він кидає погляд на сумочку на моєму плечі. — Відповідай!
— Так. Але тебе це не стосується. Ми розійшлися, пам'ятаєш?
— Міко, ти робиш велику помилку, — сердиться Макар.
— А ти повторюєшся. Я це вже чула.
Озираюся. Підмога ось-ось прийде.
Макар, мабуть, вирішує змінити тактику, тому що його голос стає лагідним, а на обличчі з'являється добродушна посмішка.
— Міко, раз ми вже зустрілися, давай поговоримо у спокійній обстановці. Я дуже за тобою скучив. Вибач, якщо набрид тобі своїми повідомленнями. Ти ж знаєш, я хвилююсь.
— Я нікуди з тобою не піду. На мене чекає мій хлопець, — з гордістю вимовляю я.
— Твій брат, ти хотіла сказати?
— Зведений, Макар, зведений брат! Тобто, не рідний. Це все змінює, — пояснюю йому очевидні речі. — І так, я не вважаю себе грішницею. Ми з Алексом вже давно трахаємось, і нічого ганебного в цьому немає.
— Навіть так? — Макар озирається, а потім хапає мене за руку і боляче стискає її. — Я що, просто так доглядав за тобою? Думаєш, легко знайти гарну та незайману дівчину? Вас з кожним роком все менше і менше стає!
— Ти схиблений на цнотливих дівчатах, серйозно? Це так огидно, — кажу я. — Ти жалюгідний, Макар.
Він хапає мене за плечі, струшує, злиться. І раптом його відштовхують так, що він падає на асфальт і дряпає собі долоні. Так йому й треба — мстиво думаю я. Утопаю в обіймах Алекса, він мене по спині гладить і заспокоює. Напружений весь, злий. Я це відчуваю, розумію, наскільки складно йому стримуватися.
— Макар Слов'янов? — звертається до нього Кирило, друг Романича.
— Так, — морщиться мій переслідувач. — А ти хто?
— Кирило Лойко, офіцер поліції.
— Чого, бля?
Наступного дня після нашої з Алексом розмови він звернувся до Романича. А той згадав про свого однокласника та друга дитинства Кирила Лойка, за сумісництвом офіцера поліції. Я надала всі повідомлення від Макара, розповіла, що взагалі про нього знаю і за яких обставин ми познайомилися. Незабаром з'ясувалося, що я не єдина, хто постраждав. Макар уже кілька років переслідує дівчат, на нього надходили скарги, але його чомусь завжди відпускали. На жаль, суворого покарання за сталкінг ще не вигадали.
