(не) ідеальний чоловік - Катерина Орєхова

Всю дорогу до відділення Рома тримав мене за руку. Він уважно стежив за дорогою, керуючи автомобілем однією рукою, а іншою погладжував або ж перебирав мої пальці. По тілу розливалось тепло, але мої руки були вкриті мурашками.

Я все глибше і глибше поринаю в наші відносини, буквально тону в них, але навіть не намагаюся вибратися. Мене накриває з головою хвилею, але мені це навіть подобається. Ніколи не думала, що можна відчувати такі сильні почуття. Здається, якщо світ зараз вибухне, буде неважливо. Аби Рома продовжував так само тримати мене за руку і погладжувати розкриту долоньку своїм великим пальцем.

— Ти так дивишся, крихітко, — Рома зупинив машину на світлофорі та перевів погляд на мене. — Все в порядку?

Не чекаючи моєї відповіді, Рома схилився до мене цілуючи одразу глибоким поцілунком. У такі моменти я була впевнена, що він також тоне, як і я. І єдина можливість утриматися — це не розривати наші губи та руки.

Не знаю, як далеко ми зайшли б у наших поцілунках, якби нам не посигналили ззаду. Різкий звук змусив нас здригнутися. Рома глянув на сигнал світлофора, який уже давно змінився на зелений, і швидко рушив з місця.

Щоразу нам з Ромою ставало все складніше і складніше відірватися один від одного. Я розуміла, що цій пристрасті потрібен вихід. Нам потрібен був час лише вдвох, але поки що все, що ми мали, — це порожня аудиторія та викладацький стіл, до якого я вже почала звикати.

— Які в тебе плани на завтра? — тільки-но мені вдалося скинути з себе ману і вирівняти подих, я повернулася до Роми.

— Ще не вирішив, — хлопець виглядав набагато спокійніше за мене. Він впевнено вів машину у щільному потоці. — Діма зашивається з роботою, треба йому допомогти. Батьків давно не бачив, може виберуся до них. Поїдеш зі мною?

— Куди? — не зрозуміла я.

— До моїх батьків, — Рома знизав плечима, ніби не пропонував мені нічого незвичайного і ми щонеділі їздимо до його батьків. — Можна буде заїхати до них на вечерю, вони будуть раді. Крихітко, дихай!

Рома розсміявся, бачачи, що я злегка зависла. Вау! Він хотів познайомити мене з батьками. Зненацька, але дуже приємно.

— То що ти думаєш? — продовжував він допитуватись, як тільки я здивовано заморгала і все-таки вдихнула.

— Я б із задоволенням…

— Але?

— Мене одногрупники запросили на вечірку завтра, — я почала швидко говорити, намагаючись виправдатися та пом'якшити свою відмову. — Я їм увесь час відмовляю і вони дуже ображаються, кажуть, що відбиваюся від колективу. Тому взяли з мене слово честі, що завтра я обов'язково буду. Ти не подумай, я дуже хотіла б познайомитися з твоїми батьками, просто не завтра! Може наступних вихідних?

— Ловлю тебе на слові, — Рома заспокійливо посміхнувся і підморгнув мені. — А тепер розкажи мені про цю вечірку, — уже суворіше сказав він, стаючи схожим на жорстокого викладача.

— Марат, мій одногрупник, збирає всіх на дачі, — я трохи спохмурніла, намагалася згадати все, що мені розповів Марат. — Чесно, я не знаю подробиць, Марат сказав, що заїде та відвезе мене.

— З чого це раптом? — Рома спохмурнів, йому явно не подобалася ця ситуація. — У вас із ним щось було?

Колючий погляд мого хлопця обпік мене, він навіть відвернувся від дороги, щоб уважно подивитися на мене.

— Звичайно, ні, — я навіть у думках не могла допустити такого розвитку подій, аж надто різними ми були з Маратом. — Він просто одногрупник, не вигадуй, будь ласка.

— Добре, — Рома помітно розслабився, відкидаючись на спинку сидіння і розтискаючи пальці, які стискали кермо до побілілих кісточок. — Давай я відвезу тебе, а потім заберу.

— Якось незручно, я вже Марату пообіцяла, — я судомно намагалася придумати вихід із ситуації, який би влаштував нас обох і став тим самим горезвісним компромісом. — Залишмо все так, як є.

Я стиснула руки в слізному жесті, заглядаючи Ромі в очі. Хлопець стиснув жовна і явно боровся з собою, щоб не обуритися.

— Я недовго пробуду на вечірці, — швидко продовжила. — Просто привітаюсь з усіма і подзвоню тобі, щоб ти мене забрав. І ми повечеряємо десь…

Притулилася до руки Роми, відчуваючи, як він розслабляється і по його губах розпливається посмішка.

— Гаразд, — видихнув він, приймаючи мої умови. Мені захотілося поплескати в долоні, як маленькій дівчинці. Завтрашній вечір обіцяв бути чарівним, а може й не тільки вечір… — Тільки мені потрібна адреса цієї дачі. І бажано сьогодні, щоб я не переживав. І якщо ти не братимеш трубку або ж не відповідатимеш на повідомлення, то я приїду й особисто витягну тебе звідти.

— Домовилися, мій найсуворіший татко, — я не змогла втриматися і все-таки вирішила його підколоти, аж надто серйозно Рома мені розповідав про правила поведінки.

— Суворий, — впевнено кивнув хлопець. — Можу й ременем по попі надавати, і під домашній арешт посадити.

Рома лукаво на мене подивився, а всі наступні миті ми вже сміялися разом. Дивно, але з першого дня ми розуміли жарти одне одного.

— Ти куди? — здивовано спитав мене Рома, коли я вийшла з машини та попрямувала до ділянки.