(не) ідеальний чоловік - Катерина Орєхова

Я не могла зітхнути, відчуваючи, як очі наповнюються сльозами. У мене злегка тремтіли руки, а ще дуже хотілося обійняти Рому.

Потягнувшись до нього, я запустила руку в його волосся, проходячи по шиї до потилиці. Рома не чинив опір, він опустив голову мені на плече і продовжив говорити.

— Результат, як ти розумієш, був передбачуваним. Мене відсторонили від роботи та зобов'язали повернути гроші, яких я не брав. Батьку теж дісталося, але з ним побоялися сперечатися, таки він залишався головним акціонером. Але вся ця ситуація позначилася на його здоров'ї, і незабаром він відійшов від справ. Андрію перейшов повний контроль над компанією. А ми продали квартиру у центрі, щоб покрити нестачу. Мені було так соромно перед батьками, що я поїхав до Америки та вже там розпочав свій бізнес разом із Дімою.

— Вони вірять у те, що ти тут ні до чого?

— Мама точно вірить, тато, швидше за все, теж. Ти б бачила, як він мене боронив! Тоді я зрозумів, що сім'я це найголовніше, — Рома трохи посміхнувся. — А ти мені віриш? Ти віриш, що я не брав ці гроші?

Рома заглядав мені в очі і я бачила, наскільки важлива йому була моя відповідь. Він навіть подих зачаїв в очікуванні.

— Звичайно, я тобі вірю, — я не почала говорити, що вірила навіть до того, як почула його версію розвитку подій. — Але чому Андрій так вчинив із тобою? Невже через компанію?

— Мабуть, через неї, я не знаю, — Рома важко зітхнув, відкидаючись на спинку стільця. — Винних так і не знайшли, як і слід цих грошей. І ось уже п'ять років я не наближаюся до сімейного бізнесу. Якоюсь мірою я навіть радий, що так сталося. Якби все склалося по-іншому, то зараз я не мав би своєї фірми, не викладав би в університеті, і не сидів би поряд з тобою.

Рома знову торкнувся моїх губ, відразу намагаючись поглибити поцілунок, але я йому не дозволила. У мене ще залишилися питання, які я хотіла поставити прямо зараз.

— Чому Андрій підставив тебе? І не на зборах акціонерів. Навіщо він украв ці гроші?

— От і ти подумала так само як і я, — сумно посміхнувся Рома. — Але Андрій тут ні до чого. Я особисто перевіряв цю версію та нічого не знайшов. Хоча чесно зізнаюся, що на нього падала надто явна підозра. Та й мій батько не вірив, що Андрій може бути замішаний.

Щось не сходилося. Усунення Роми та його батька було вигідно лише Андрію.

— Крихітко, — Рома торкнувся моєї щоки. — Я не злодій, мені треба, щоб ти мені вірила.

— Я вірю, — сказала я і відразу побачила, як очі Роми наповнюються світлом і… щастям?

Вже не стримуючи себе, він ривком посадив мене на парту перед собою і припав до моїх губ. Здається, це аудиторія зачарована - вже вдруге я лежу в ній на столі.