(не) ідеальний чоловік - Катерина Орєхова

Рома сидів поруч зі мною, а я ніяк не могла взяти себе в руки й заговорити з ним, почати ставити питання. Здавалося, що це відбувається не зі мною. Ніби я спостерігала збоку за тим, що коїться.

— Що сказав тобі Ігнат? — Ромин голос охрип, він простяг руку і стиснув мою долоню. Я дивилася на наші переплетені пальці та розуміла, що повірю йому, щоб він не розповів. Я вже прив'язалася до цього чоловіка. Несподівано, але дуже сильно.

Моє серце прагнуло до нього. Мені було все одно на його минуле, і це навіть лякало. Я готова б прийняти його з усіма недоліками та помилками.

— Це неважливо, — я стиснула Ромину руку міцніше, ловлячи його здивований погляд. — Я хочу почути, що ти розповіси мені.

Я боялася його розповіді, але водночас дуже хотіла її почути.

— У мене чудові батьки, які дуже люблять один одного. Я був бажаною, але пізньою дитиною. Коли я народився, батько і його друг вже мали налагоджений бізнес — вони займалися вантажоперевезеннями. Юдін, це друг і партнер мого батька, залучив закордонні інвестиції в бізнес та компанія стала міжнародною. Бізнес зростав і розвивався семимильними кроками. Ми дружили сім'ями, у Юдиних був син на чотири роки старший за мене. Я завжди вважав його за страшного брата.

Ромина розповідь була нахабно перервана дзвінком його мобільного. Він здригнувся, але таки встав і пішов до викладацького столу, щоб узяти слухавку.

— Це слідчий, вибач, — прошепотів він мені. — Алло!.. Так, я пам'ятаю, не переживайте.

Хлопець насупився, уважно слухаючи співрозмовника. Йому явно не подобалося, що він чув. В мені оселилася якась тривога. Я глибоко вдихнула, намагаючись заспокоїтись.

— Я ще на роботі, в університеті, — тим часом Рома продовжив свою розмову. Його чоло було напружене, утворюючи складку між бровами. У мене закололи кінчики пальців, так захотілося підійти до свого хлопця та розгладити цю складку. — Думаю, що під'їду десь за годину чи трохи більше. Так добре. До зустрічі.

Рома відклав телефон і знову перевів на мене погляд.

— Щось трапилося? — я була стурбована і не збиралася це приховувати, мені не подобалося, що слідчий так зацікавився Ромою. Чому він так активно викликав його до себе?

— Я не знаю, - Рома задумливо підійшов до мене і знову взяв за руку. — Мені здається, що слідчий щось не домовляє. Він щось від мене хоче, а я не можу зрозуміти, у чому справа. Не важливо, я розберуся.

Хлопець замовк на кілька секунд, збираючись із думками.

— Пробач, я замислився. Це все зараз не має значення, — Рома зазирнув мені в очі, його погляд знову став стурбованим. — Ти готова слухати мою історію далі?

— Звичайно, — я кивнула. — Я готова вислухати все, що ти захочеш розповісти мені.

— Ідеальна, — Рома торкнувся моїх губ. Мені здалося, що це навіть якийсь жест розпачу. Він притулився чолом до мого і ще кілька секунд змішував наше дихання, але потім відсторонився. — Я вважав Андрія своїм старшим братом, ми були дружні в дитинстві. А потім усе змінилося. Батьки Андрія загинули, вони дуже любили хайкінг, але одного разу потрапили у бурю та не змогли вибиратися. Їх дуже довго шукали, але тіла так і не вдалось знайти. За пів року визнали їх мертвими, а над Андрієм мої батьки взяли опіку. Мені тоді було вісім, а йому, відповідно, дванадцять.

Рома поринув у спогади. Його погляд блукав аудиторією, але не зупинявся ні на чому конкретному.

— Я не знаю, коли наші стосунки змінились. Андрій замкнувся у собі після втрати батьків, він не хотів ні з ким спілкуватися. Трохи розмовляв тільки зі своєю бабусею, мамою Юдіна-старшого. Андрій уже ніколи не став безтурботним хлопцем із мого дитинства. Я тоді ще не міг зрозуміти його переживань, тож ми віддалилися. Та й різниця у віці тоді теж здавалась значною.

Хлопець замовк, трохи схиляючи голову до мого плеча, і я зрозуміла, що це була тільки передісторія.

— Андрій почав працювати на фірмі наших батьків, коли йому виповнилось двадцять. Папа завжди казав, що компанія належить нам у рівних частках. Він мріяв, що ми керуватимемо нею разом, як колись було в нього з другом. Але все пішло не так. Мені ніколи не був особливо цікавим транспортний бізнес, я любив комп'ютери. Але був готовий піти до компанії батька, йому потрібна була допомога. Тому на другому курсі університету я приєднався до команди програмістів-джунів на фірмі батька. Несподіванкою стало те, що Андрій розлютився. Він вважав, що компанією має керувати виключно він. Ми часто сварилися з цього приводу, але продовжували терпіти одне одного. Так минуло ще кілька років і після четвертого курсу я хотів розпочати роботу вже на повний робочий день. Батько пропонував мені керівну посаду у відділі розробок.

Я торкнулася Роминого підборіддя, злегка повертаючи його голову до себе і заглядаючи в очі. Він повністю поринув у спогади й, здається, перестав розуміти де і з ким він. А мені хотілося йому показати, що я тут, поряд із ним.

— Дякую, — прошепотів Рома, цілуючи мої пальці. По мені пройшла хвиля тремтіння, незважаючи ні на що, я реагувала на хлопця все також бурхливо. — Все сталося раптово. Відділ бухгалтерії знайшов досить велику нестачу за одним із контрактів. На ньому стояв мій підпис. Я вів не так багато проєктів і добре пам'ятав будь-який з них, крім цього. Я ніколи раніше не бачив такого договору. Але це було неважливо, проводилося внутрішнє розслідування. Гроші так і не знайшли, взагалі жодних хвостів не знайшли. Батько хотів усе приховати, покрити нестачу з власних коштів, але Андрій вирішив по-іншому. І розповів про все на раді директорів. Це був удар під дих і для мене, але набагато сильніший для батька. Все було виставлено так, ніби ми змовилися і вирішили вкрасти гроші у власної фірми.