(не) ідеальний чоловік - Катерина Орєхова

Наступна пара була технічним перекладом, її вів чоловік років п'ятдесяти, який був абсолютно впевнений у тому, що місце жінки на кухні. Кожне заняття він починав з того, що ми не можемо принести жодної цінності для науки, тому що обов'язково вийдемо заміж і будемо народжувати дітей.

Дуже дивна позиція для викладача факультету іноземних мов, де дев'яносто відсотків студентів це дівчата.

Останнім часом він часто до мене чіплявся і я не могла зрозуміти в чому справа. Була впевнена, що з моїми завданнями все добре, адже я постійно працювала з технічними текстами та добре знала термінологію.

Сьогодні знову мені повернулося практичне завдання на доопрацювання, втретє за місяць.

— Миколо Івановичу, я б хотіла обговорити ваші коментарі до мого практичного, — я підійшла до нього після пари, бо переробляти роботу в мене не було жодного бажання.

— Воронова, що вам незрозуміло? — викладач явно був не в дусі. Він зло зиркнув на мене і знову уткнувся в журнал. — Вашу роботу потрібно повністю переробляти, у такому вигляді я її не прийму. Вона навіть не тягне на трійку!

— Чому?

— Та що таке! — він відкинув ручку і глянув на мене. — Воронова, я не маю наміру малювати вам оцінки за гарні очі. Роботу переробити до понеділка та занести мені на кафедру. А якщо ви не можете розібратися, що не так із завданням, то може вам не варто намагатися здобути диплом магістра! Все, Воронова, йдіть!

Я спробувала заперечити, але він відразу підвищив на мене голос:

— Ідіть, Воронова, поки я даю вам можливість переробити роботу!

Не розуміючи, що до чого, я попрямувала до кав'ярні біля університету. Була велика перерва і мені дуже потрібен був кофеїн. А ще варто було заспокоїтись перед тим як іти до Роми на пару. Там буде ще й Костя, а він напевно помітить, що зі мною щось не так.

Було дуже прикро, я не розуміла, чому Микола Іванович так сильно змінив своє ставлення до мене. Завтра доведеться витратити півдня на перероблювання роботи. Жахливо.

"Тобі взяти каву?" — написала я братові, стаючи в чергу.

"Ти знову до нас на пару? Так не терпиться подивитися на Ромочку?” — Костя не міг прогаяти можливості продемонструвати свої навички сарказму.

"Так, візьми, будь ласка, мені та Ігнатові", — прилетіло навздогін.

"Ок", — я проігнорувала перше повідомлення. Мені не хотілося обговорювати мої стосунки з Ромою. Здавалося, що ми знаходимося в міхурі, наповненому щастям. Якщо почати розповідати про нас, то в міхур увірветься реальність. Поки я до цього не була готова, тож уникала запитань, якими мене закидав брат.

— Я знав, що зустріну тебе тут, — на мою талію лягли чиїсь руки та мене нахабно присунули до себе. Я трохи злякалася, але тут же вдихнула знайомий запах — сандал та м'ята.

Трохи відкинулася на плече Роми, дозволяючи йому притулитися губами до моєї щоки та почати повільно спускатися до шиї. Я танула від кожного його дотику, відчувала як плавляться мозок і зовсім забувала, що навколо нас купа людей.

Рома відсторонився і я не змогла придушити розчароване зітхання, на що хлопець тільки хмикнув і зробив замовлення. Я додала до нього ще дві чашки кави та відразу зловила здивований погляд хлопця:

— Занадто багато кави навіть для тебе, — він трохи посміхнувся, оплачуючи замовлення і відводячи мене трохи вбік від натовпу.

— Це для Кості та Ігната, — я вже звертала увагу, що Рома весь час намагався прикрити мене і начебто захистити. Ось і зараз він притулив мене до стінки, а сам став навпроти, щоб ніхто випадково не зачепив мене. Така турбота підкуповувала. Якби я не закохалася в Рому з першого погляду, то точно купилася на його турботу.

— Чудово, тепер я купую каву своїм студентам, — Рома засміявся, але одразу став серйозним. — Маєш якісь плани на сьогодні? Чи можеш провести зі мною весь вечір? Я хочу тобі дещо розповісти.

— Що обіцяв? — я відразу ж згадала нашу розмову на благодійному вечорі, трохи знижуючи голос. Мені дуже хотілося, щоб Роман поділився зі мною своїм життям.

— Так, — Рома теж почав шепотіти, підходячи ближче до мене. Я відчувала, як б'ється його серце. Він переживав. Що ж такого було в минулому, що змушує його так нервувати?

***

Наша з Ромою поява в коридорі, де була розташована лекційна аудиторія, викликала пошепки та зацікавлені погляди. Голоси стали голоснішими, коли Рома переплів наші пальці, вітаючись із групою.

Він все ще не відпускав мою руку, відкриваючи аудиторію і пропускаючи мене вперед.

— І навіщо цей показовий виступ? — я підняла на нього очі, коли ми підійшли до викладацького столу.

— Я просто подумав, що ти навряд чи поговорила з Ігнатом, — Рома знизав плечима, начебто ситуація була повсякденною. — Нехай навіть не намагається підійти до тебе, ти моя.

Останню фразу Рома буквально прошепотів мені у скроню. Залишивши легкий поцілунок на моїй маківці, хлопець розгорнув мене до аудиторії й трохи підштовхнув до брата, який саме займав своє місце.

Дивно, але такий власницький жест змусив мене тільки порадіти. Рому обурюють ревнощі та хлопець не забув про те, що Ігнат намагався запросити мене на побачення.