(не) ідеальний чоловік - Катерина Орєхова

Всю дорогу до Катіного будинку ми мовчали. Крихітка відкинула голову і розглядала мене з-під прикритих повік.

Яка вона все-таки красива. Якби мені не треба було дивитися на дорогу, то я не відводив би від неї погляду.

— Ти завтра прийдеш на мою пару? — чомусь я понизив голос до шепоту, боячись зруйнувати момент спокою та єднання.

— А ти на мене чекатимеш? — Катя теж понизила голос, але навіть шепіт не приховував грайливих інтонацій.

— Звичайно, мій стіл хоче, щоб ти знову на ньому посиділа, — я трохи нахилився до Каті, скорочуючи відстань між нашими обличчями. — А може, навіть полежала…

Я можу нескінченно спостерігати як моя дівчина ніяково червоніє. Рум'янець заливає її щічки та навіть маленькі вушка трохи рожевіють.

— Ром, — Катя вже взялася за ручку дверей, коли обернулася до мене. — А ти розкажеш мені те, що обіцяв?

Вона опустила погляд на свої коліна та стиснула маленьку сумочку. Її руки злегка тремтіли, тому я злегка погладив стиснуті долоні.

— Розкажу, — підтвердив я, не маючи наміру відмовлятися від своїх слів. — Не плануй нічого завтра після пар.

Катя посміхнулася і залишила на моїх губах легкий поцілунок, перш ніж піти до будинку.

Я дивився їй услід і розумів, що розмови не уникнути. Як би вона мене не лякала.