Українська література » » Чотири сезони - Стівен Кінг

Чотири сезони - Стівен Кінг

---
Читаємо онлайн Чотири сезони - Стівен Кінг
столиком у сорочці, що смерділа ригачками, і таких самих штанях. На яскравій плитці підлоги виднівся струмок крові; кров підсихала на кухонних поверхнях з іржостійкої сталі. На шафках із натуральної сосни скрізь були криваві відбитки долонь.

На дошці для нотаток біля холодильника висіла записка від матері. «Тоде, я в магазин. Буду до 3:30». Стрілки стильного золотистого годинника над плитою «Дженн-Ейр»[94] показували двадцять хвилин по третій, а п’янюга розвалився мертвим на підвищенні, наче якесь страхітливе змокріле лахміття з напівпідвалу тандитника, і всюди була кров, і Тод кидався її витирати, тер кожну заляпану поверхню та весь час кричав на мертвого бомжа, щоб той забирався, щоб дав йому спокій, а блудяга просто розвалився на столі й залишався мертвим, вищиряючись у стелю, і потічки свіжої крові все виливалися з різаних ран у його брудній шкірі. Тод хапав у комірчині швабру фірми «О-Сидер» і брався скажено терти нею підлогу, розуміючи, що не збирає кров, а навпаки — розмазує її, розляпує, але не в змозі зупинитися. І тієї миті, коли він чув, як на подвір’я заїжджає материн фургон «Таун-енд-кантрі»[95], до нього доходило, що бомж — це Дюссандер. Від цих снів він прокидався в холодному поту, хапаючи ротом повітря, на зібганому міцно стисненими руками простирадлі.

Та по тому, як він зрештою віднайшов у дренажній трубі безпритульного алкаша (того самого чи іншого) і застосував до нього молоток, кошмари припинилися. Він підозрював, що йому доведеться вбивати ще і, напевно, більше, ніж один раз. Шкода, звісно, але ж ці істоти вже й так вичерпали свою корисність для людства. Окрім корисності для Тода, звичайно. А Тод, як і решта його знайомих, дорослішаючи, допасовував свій спосіб життя до тих чи інших своїх потреб. Справді, він нічим не відрізнявся від решти. Ти мусиш торувати собі у світі шлях. І якщо хочеш нормально жити, роби це самотужки.

15

Восени свого передостаннього навчального року Тод грав у команді «Ягуари Санта-Донате» і був визнаний одним із найкращих тейлбеків. А в другій чверті того самого року, чверті, що закінчувалася наприкінці січня сімдесят сьомого, виграв конкурс «Американського легіону» на найкраще патріотичне есе. То було загальноміське змагання для учнів старших класів, які вивчали історію Америки. Тодів твір називався «Американська відповідальність». Упродовж бейсбольного сезону того каламутного року (іранського шаха скинули з престолу, ціни на бензин знову підскочили) він був пітчером, шкільною зіркою, виграв чотири гри й жодної не програв. Коефіцієнт відбивання в нього складав .361. На церемонії нагородження в червні його назвали «Спортсменом року» і тренер Гейнс вручив пам’ятну табличку (той тренер Гейнс, котрий одного разу відвів його вбік і сказав відпрацьовувати кручену подачу, «бо ніхто з цих ніґерів не вміє кидати кручену, Боудене, ніхто»). Моніка Боуден розплакалася, коли Тод зателефонував їй зі школи й повідомив, що дістане нагороду. Тод Боуден наступні два тижні після церемонії походжав, випнувши груди, і щосили старався не хизуватися. Того літа вони орендували бунґало на Біґ-Сурі, і Тод до нудоти наплавався під водою з маскою. Упродовж того самого року Тод убив чотирьох покидьків суспільства. Двох із них він зарізав, а ще двох — забив до смерті. У нього з’явилася звичка на свої «мисливські вилазки», як він їх тепер називав, вдягати дві пари штанів. Іноді він катався міськими автобусами, шукаючи підхожих місцин. Найкращими знахідками виявилися «Місія Санта-Донато для нужденних» на Даґлас-стрит і місце за рогом біля Армії спасіння на Евклід-стрит. Він повільно обходив ті квартали, чекаючи, коли до нього підійдуть жебрати. Коли наближався бомж, Тод казав йому, що він, Тод, хоче купити пляшку віскарика, і якщо бомж йому поможе, Тод із ним поділиться. Я знаю місце, казав він, куди можна буде піти. Звичайно, щоразу то було інше місце. Його мучило величезне бажання вернутися або в залізничне депо, або до дренажної труби за пустирем на Сієнаґа-вей, але він його притлумлював. Бо повертатися на місце попереднього злочину було б нерозумно.

Протягом того самого року Дюссандер обачно курив, цмулив бурбон «Прадавня доба» і дивився ТБ. Тод лише зрідка забігав, але їхні розмови з часом набували все дошкульнішого забарвлення. Вони ставали чужими один одному. Того року Дюссандер відзначив свій сімдесят восьмий день народження, а Тоду виповнилося шістнадцять. Дюссандер відзначив, що шістнадцять — це найліпший рік життя для молодого чоловіка, як сорок один — для зрілого й сімдесят вісім — для літнього. Тод чемно кивав. Дюссандер уже добряче нализався і якось так хихикав, що Тоду ставало від того дуже ніяково.

За сімдесят шостий — сімдесят сьомий Тодів навчальний рік Дюссандер відправив на той світ двох бомжів. Другий виявився живучішим, ніж могло здатися на перший погляд. Навіть після того, як Дюссандер солідно накачав його алкоголем, він лазив по кухні з руків’ям довгого ножа, устромленого в шию, заливаючи кров’ю перед сорочки й підлогу. Хитко прокружлявши два кола по кухні, бомж віднайшов коридор, що вів у передпокій, і мало не втік з будинку.

А Дюссандер стояв у кухні, шокований, широко розплющивши очі, бо не вірив тому, що бачив, і дивився, як волоцюга бурчить і відсапується, пробираючись до дверей, б’ється об стіни коридору й збиває зі стін дешеві репродукції фірми «Керієр і Айвз». І цей параліч тривав доти, доки бомж не намацав клямку. Отоді Дюссандер блискавкою метнувся через усю кухню, смикнув на себе шухляду з причандаллям і витяг виделку для м’яса. Потім помчав коридором з виделкою наголо і загнав її бомжеві в спину.

Стояв над трупом, відсапуючись. Старече серце ніяк не припиняло свій страшний забіг… калатало, мов у жертви серцевого нападу в тій телепередачі суботнього вечора, яку він так любив, — «Швидка допомога». Та зрештою його ритм уповільнився, і Дюссандер зрозумів, що все з ним буде гаразд.

От тільки крові натекло багацько, важко буде прибирати.

То було чотири місяці тому, і відтоді він нікому не робив пропозицій на зупинці автобуса в центрі міста. Надто його налякало те, що минулого разу він мало не напартачив… та коли згадував, як останньої миті все залагодив, його переповнювало відчуття гордості. Волоцюга так і не зумів вийти за двері — ось що насправді мало значення.

16

Восени сімдесят сьомого, під час першої чверті останнього навчального року в школі, Тод вступив у стрілецький клуб. А вже на початку червня сімдесят восьмого здобув кваліфікацію снайпера. В американському футболі його знову визнали одним із

Відгуки про книгу Чотири сезони - Стівен Кінг (0)
Ваше ім'я:
Ваш E-Mail: