Українська література » » Чотири сезони - Стівен Кінг

Чотири сезони - Стівен Кінг

---
Читаємо онлайн Чотири сезони - Стівен Кінг
найкращих гравців, протягом бейсбольного сезону він виграв п’ять ігор і програв одну (програш стався внаслідок двох помилок і незарахованої пробіжки) та заробив третій найвищий бал на Почесну стипендію в історії школи. Подав документи в Берклі, і його без питань прийняли. На початку квітня він уже знав, що на випускному буде або валедиктором, або салютатором[96]. Відчайдушно хотілося бути валедиктором.

У другій половині останнього навчального року на нього накотило дивне бажання. Імпульсивне й ірраціональне, воно дуже злякало Тода. Він упевнено й твердо загнав його під контроль, і принаймні це трохи втішало. Однак те, що ця думка з’явилася в нього взагалі, навіювало жах. Він уклав угоду з життям. Усе впорядкував. Його життя тепер дуже нагадувало ясну й залиту сонцем кухню його матері, де всі поверхні вилискують хромом, «Формікою» чи іржостійкою сталлю, де варто натиснути кнопку — і все починає працювати. Були, звісно, на тій кухні й глибокі темні шафки, але в них стільки всього можна напхати, і дверцята все одно лишатимуться зачиненими.

Цей доти не знаний імпульс нагадав йому сон, у якому він повертався додому й знаходив у материній охайній світлій кухні мертвого скривавленого бомжа. Неначе в просторі тієї ясної та ретельно продуманої домовленості, яку він уклав, у тій кухні його свідомості, де було місце-для-всього-і-все-на-своєму-місці, тепер тупотів, насилу переставляючи ноги, темний кривавий незнайомець, шукаючи, де б здохнути так, щоб усім було видно…

За чверть милі від будинку Боуденів бігла восьмисмугова швидкісна автострада. Спуститися до неї можна було крутим, порослим чагарями насипом. Там було де сховатися. На Різдво батько подарував йому «вінчестер» тридцятого калібру, зі знімним телескопічним прицілом. У годину пік, коли всі смуги були забиті автівками, він міг засісти в чагарниках і… а що, легко міг би…

Зробити що?

Застрелитися…

І знищити все, заради чого гарував останні п’ять років?

Шо-шо?

Ні, сер, ні, мем, нізащо.

Це, як-то кажуть, кумедія.

Авжеж, кумедія… однак імпульс лишився.

Однієї суботи, за кілька тижнів до випуску в школі, Тод ретельно спорожнив магазин і заховав гвинтівку в чохол. Потім поклав її на заднє сидіння нової батькової іграшки — уживаного «порше». Під’їхав до того місця, де схил, порослий чагарниками, кручею спускався до автостради. Мати з батьком узяли фургон і поїхали на вихідні в Лос-Анджелес. У Діка, котрий уже став повноправним партнером, мали відбутися переговори з людьми з «Хаяту» щодо нового готелю в Рино.

Тод спускався вниз насипом, тримаючи перед собою гвинтівку в чохлі. Серце рвалося з грудей, а рот наповнився кислою наелектризованою слиною. Натрапивши на повалене дерево, він присів поза ним по-турецькому. Розчохлив гвинтівку й поклав її на гладенький стовбур. Гілка, що стирчала з нього під кутом, видавалася непоганою підставкою для ствола. Тод умостив приклад у ямці правого плеча й зазирнув у телескопічний приціл.

«Це тупо! — кричала на нього свідомість. — Хлопче, це реально тупо! Якщо тебе хтось тут попасе, то не матиме значення, заряджена гвинтівка чи ні! У тебе буде купа проблем! А скінчиться все тим, що тебе пристрелить якась дешевка».

Ранок іще тільки розгорався, машин у суботу було мало. Тод навів перехрестя на жінку за кермом блакитної «тойоти». Скло біля неї було наполовину опущене, і круглий комірець блузки без рукавів тріпотів на вітрі. Тод перемістив перехрестя на її скроню й натиснув на курок, хоч набоїв і не було. Це шкодило ударнику, але хрін із ним.

— Паф, — прошепотів він, коли «тойота» зникла в тунелі за півмилі від його схилу. І проковтнув клубок, що купою склеєних монеток застряг у горлі.

Ось наближався чоловік за кермом пікапа «Субару Брет». У цього типа була засалена на вигляд сива борода, а на голові сиділа бейсболка «Сан-Дієґо падрес».

— Ти… ти брудний щуряка… брудний щуряка, підстрелив мого братана, — прошепотів Тод, підхихикуючи, а потім знову спустив курок.

Таким робом він вистрелив ще в п’ятьох, і щоразу безсиле сухе клацання ударника псувало ілюзію наприкінці кожного «вбивства». Потому знову заховав гвинтівку в чохол. Спустився з нею униз схилом, пригинаючись до землі, щоб його, бува, не помітили. Поклав на заднє сидіння «порше». У скронях сухо й гаряче стугоніла кров. Поїхав додому. Пішов у свою кімнату. Подрочив.

17

Бомж був одягнений у пошарпаний напіврозлізлий светр з оленем, такий недоладний тут, на півдні Каліфорнії, що видавався мало не сюрреалістичним. А ще на ньому були сині джинси а-ля «для моряків», подерті на колінах, і з дірок проглядало біле волохате тіло та розчухрані струпи. Він підніс склянку з-під желе (Фред і Вілма, Барні та Бетті водили довкола вінець якийсь гротескний ритуальний танок заклинання родючості) й одним махом перехилив порцію «Прадавньої доби». Востаннє в цьому світі смачно поцмакав губами.

— Це, містере, пійло те шо треба. От шо я скажу.

— Я люблю посмакувати напоєм увечері, — погодився за спиною в бомжа Дюссандер і увігнав різницького ножа по руків’я йому в шию. Щось лунко хряснуло, ніби хтось із запалом відірвав гомілку від стегна щойно засмаженої курки. Склянка випала у волоцюги з руки й покотилася на стіл. Дісталася краю, і в русі зміцніла ілюзія того, що мультяшні персонажі на ній танцюють.

Бурлака закинув голову назад і спробував закричати. Але з горла не вирвалося нічого, крім відразливого свисту. Його очі лізли на лоба, усе далі й далі… аж поки голова не хлюпнулася волого на червоно-білу церату, що вкривала стіл на кухні в Дюссандера. Верхня частина зубного протезу, мов знімний оскал, наполовину вислизнула з рота.

Дюссандер висмикнув ножа (орудувати довелося обома руками) і пішов до кухонної раковини, заповненою гарячою водою, засобом для миття посуду «Лимонна свіжість», брудними тарілками після вечері. Ніж провалився в пінні хвилі мила, що пахли цитрусово, наче крихітний винищувач пірнув у хмару.

Він знову підійшов до столу й закляк там на мить, спершись рукою на плече мертвого бомжа, чекаючи, поки втихомиряться спазми кашлю, що його викручували. Потім витяг із задньої кишені хустинку й виплюнув у неї жовтувато-коричневий слиз. Забагато курив останнім часом. Завжди так робив, коли збирався на силі ухандохати наступного. Але з цим усе пройшло як по маслу. Справді, дуже гладко. Він побоювався, що після того, як наробив гармидеру з останнім, наступна спроба може стати занадто зухвалим випробуванням для його везіння.

А тепер, якщо поспішить, він ще встигне на другу половину «Лоуренса Велка».

Він почухрав через усю кухню, відчинив двері підвалу й

Відгуки про книгу Чотири сезони - Стівен Кінг (0)
Ваше ім'я:
Ваш E-Mail: