Моя в борг - Джулія Ромуш

- Ти мені так і не скажеш, куди ми їдемо? - Я все ніяк не заспокоююся і щомиті пристаю до Бакера з розпитуваннями. Як той віслючок з відомого мультика.

- Скоро сама все побачиш, - Бакер закочує очі. Скоріше демонстраційно, ніж я справді його дістала. Але я таки штовхаю його легенько в плече.

Сідаю на пасажирське сидіння, але все одно не можу заспокоїтися і ковзаю п'ятою точкою на сидінні. З самого ранку було стільки новин, що я дуже збуджена і хочу про все поговорити, розпитати. У голові стільки думок, що я навіть гублюся, про що перше хочу спитати.

Аарон заводить машину і ми виїжджаємо за територію будинку.

- А ми вже можемо спокійно пересуватись? - Перше, що вилітає з мене. Невже так швидко розв'язалися всі проблеми, і нам тепер немає чого боятися?

- Можемо, - Аарон киває головою, а я готова вибухнути від того, що він не дає розгорнутої відповіді.

- Ти розв'язав усі проблеми? - Продовжую влаштовувати допит із пристрастю.

- Так, - від цієї відповіді я прямо підстрибую на місці.

- Господи, та розкажи ти в подробицях! - Вибухаю, від чого Аарон лише починає широко посміхатися.

- Подробиць не буде, - знущально видає у відповідь.

- Чому? - Тут же невдоволено підтискаю губи.

- Все, що тобі потрібно знати, більше нічого боятися.

Відвертаюсь до вікна. Але образитися повністю не виходить від розривних емоцій. Які буквально рвуть мене на частини. Так що я сканую поглядом будинки та дерева хвилин п'ять, після чого знову повертаюсь до хлопця.

- А що ти зробив із моєю лялькою? - Бачу, як трохи тремтять куточки його губ, але Аарон стримується від посмішки. Так, я невгамовна. І що тепер? Я хочу знати все. Мені цікаво. До речі, я йому ляльку від серця відірвала. Поділилася. Подарунок зробила, щоб він не сумував.

- Відвіз додому, - машина якраз зупиняється на світлофорі й Бакер повертається до мене. Дивиться на мене настільки відверто, що мої щоки миттєво червоніють.

- Вона досі у тебе? - Сумніваюсь, що це так, але в глибині душі хочеться, щоб він сказав, що так. Тому що це буде так мило. Він й досі зберігає мій подарунок.

- Невгамовне дівчисько, - вимовляє з лінивою усмішкою на губах, - так, лялька досі у мене.

Я відразу починаю широко посміхатися.

- Це так романтично.

Бакер відразу закочує очі й повертається знову до керма. А я не можу перестати посміхатися. Він зберіг мою ляльку, ну що може бути зворушливішим?