Наперекір дружбі - Юліанна Бойлук

— В лікарні...

— В лікарні? Що з тобою?

— Катя вмирає... Їй потрібна кров. Я готуюся здавати кров... Мені страшно, Славо... Славо, ти мені потрібний... Шкода, що ти так далеко! Ти можеш... не знаю, хоч поговорити зі мною? — ледь змогла видавити з себе щось, що було б хоч трохи чітким.

— Ніяких розмов. Починаємо процедуру. Кладіть, будь ласка, телефон, — втрутилася медсестра.

— Тримайся! Я їду! — почулося впевнене і рішуче. А наступної миті мене змусили покласти слухавку, тому єдиним променем світла в цій темряві стала обіцянка того, до кого так линуло моє серце.