Балтазар прибуває в понеділок - Теодор Костянтин

— Гарний тип.

— Що ви розумієте під словами «гарний тип»?

— Тип із зовнішністю, яка подобається жінкам. Високий, здоровенний, смаглявий. Одне слово, міцний, стрункий тип. — А потім додав після паузи: — Це все.

Дійсно, здавалося б, це все, про що Дуку міг дізнатися від Евена Хасса. Мало. Дуже мало. Але він сподівався дізнатися більше від Бакалу.

— Останнє запитання: який номер був на «фіаті»?

— Не запам’ятав.

Дуку подзвонив, щоб прийшли й забрали Евена Хасса і привезли до нього Бакалу.

Бакалу був блідий, мов після тяжкої тривалої хвороби. Гикати вже майже перестав.

— Сідайте, інженере Бакалу, — запросив його Дуку.

Бакалу здивувався. Він не чекав, що йому дозволять сісти. У Дуку був свій метод вести допит. Той, кого він допитував, — яка б не була завелика його провина, — не мусив передчасно бачити в особі слідчого обвинувача. На його думку, між слідчим і тим, кого допитують, особливо, Якщо останній розумна людина, — а шпигуни здебільшого такими і є,— провадиться запекла боротьба зовсім відмінними від звичайних засобами. Дуку рішуче виступав проти того, щоб його співрозмовник був переможений страхом. Він вважав, що для працівника служби безпеки нема чим хвалитися, якщо обвинувачений визнавав себе винним під тиском жаху. Він вважав, що досяг успіху лише тоді, коли в чесному герці з шпигуном, користуючись лише єдиною дозволеною зброєю — розумом, залізною логікою, надзвичайною пам’яттю, терпінням, моральною сміливістю, — зумів поставити злочинця в положення, коли той добровільно визнає свою провину.

— Інженере Бакалу, ваше становище дуже погане, і якщо ви хочете його якось полегшити, то єдиний шанс, який вам лишається, — нічого не приховувати від мене.

— Знаю, — вимовив інженер, — і запевняю вас, що візьму до уваги пораду, яку ви мені даєте.

— Дуже добре. Почнемо спочатку. Нагадаю вам, інженере Бакалу, що ви були заарештовані в момент, коли готувалися нелегально переїхати кордон, скориставшись підробленим паспортом іноземця. Зізнаєтесь?

— Зізнаюся.

— Ваша втеча була організована за кордоном. Це ще більше ускладнює становище. З цією метою був присланий Евен Хасс у супроводі якогось Корнеліса, чиї прикмети — вік, зріст, колір волосся та інше — співпадають з вашими. Цей Корнеліс, погодившись поїхати до Румунії — за це він повинен був одержати тисячу доларів — зовсім не уявляв, що той, хто запропонував йому цю мандрівку, збирався принести його в жертву.

— Принести його в жертву? Як принести його в жертву?

— Залишити його в Румунії без жодного документа, а з його паспортом за кордон вивезти вас.

— Справді? Я цього зовсім не знав. Хитро придумано. В усякому разі, мене цікавили не засоби, а мета.

— Тобто втекти з країни.

— Так!

— За цю операцію Евен Хасс мав одержати п’ять тисяч доларів.

— Добряча сума!

— Так, таких грошей на дорозі не знайдеш. Але чи не могли б ви мені сказати, хто та особа, яка схильна витратити шість тисяч доларів, щоб вивезти вас з країни?

— Йдеться не про особу, а про великий завод електронних приладів: УМБАХ.

— …і чим пояснюється інтерес заводу УМБАХ до вашої особи?

— Завод УМБАХ дуже цінує мої здібності, мій талант.

Дуку написав щось на папірці й подзвонив. Одразу ж прийшов один із його молодших співробітників. Дуку дав йому папірець і прошепотів, щоб той відвіз його до служби документації. Потім звернувся до Бакалу:

— Інженере Бакалу, на підприємстві, де ви працювали, керівництво не дуже високої думки про ваші професійні здібності.

— Це й не дивно, бо робота, якою я займався на заводі, мене не цікавила.

— А яка саме робота вас цікавила?

— Робота винахідника, пане.

— На заводі про таку вашу діяльність нічого не знають.

— Не знають, бо я це тримав від них у секреті. Але я винахідник.

— Інженере Бакалу, може, справді ви дуже талановитий винахідник…

— Може, навіть геніальний!

— Нехай! Може, ви навіть геніальніш винахідник, такий скромний, що вважав за краще працювати у себе вдома у якійсь примітивній лабораторії. Добре. Як же це так, що в нас ніхто не зміг відкрити ваш талант, ваш геній винахідника, а от іноземний завод, який знаходиться на віддалі тисячі кілометрів, зумів дізнатися про існування геніального винахідника в Румунії, та навіть більш того, забажав вас найняти?

— Це запитання, на яке я ніяк не зможу вам відповісти. Як саме — мені невідомо, але вони зуміли дізнатися, що я зможу принести їм велику користь.

— Яку, звичайно, ви відмовилися принести своїй країні. Та не про це мовиться тепер. Мені цікаво знати, яким шляхом відповідна фірма зуміла дізнатися про ваше існування? Відповідь, яку ви дали мені перед цим, не задовольняє мене.

— На жаль, я не маю уявлення, як вони довідалися про мене.

— Ви ніяк не можете цього пояснити?

— Ні.

Задзеленчав телефон. Дуку зняв трубку, послухав трохи і перед тим, як її покласти, сказав: «Я це підозрював. Дякую».

— Інженере Бакалу, я вам пояснив, що у ваших інтересах нічого не вигадувати. Але бачу, що не зумів вас переконати.

— Навпаки, я говорив вам правду і тільки правду.

— Справді?

— Повірте мені!

— Як вам вірити, якщо ви вигадуєте нісенітниці? Ви мені заявили, що завод УМБАХ був зацікавлений вивезти вас із країни.

— Саме так.

— Так знайте, заводу УМБАХ не існує з 1967 року, він з усім своїм загальним капіталом перейшов до західнонімецького концерну,