Підкорена босом - Аманда Рід

З шаленою тахікардією залітаю в орендовану квартиру та зачиняю за собою двері. Притискаюся спиною до дерев'яної поверхні та прикладаю долоню грудей.

Кому розповісти – ніхто не повірить…

Поступово приходячи до тями, до мене долітає кокетливий голосок сестри.

Схоже, Ліда знову щебече зі своїм шейхом по скайпу. Мені мало віриться, що якийсь арабський шейх без пам'яті закохався в Лідочку і не дня не може прожити без моєї дурної молодої сестрички.

Хоча Ліда у мене видна і дуже гарна дівчина. Струнка, блакитноока, світловолоса... На неї не тільки шейх може око кинути, але й будь-який чоловік побачивши мою сестру, шию зверне від милування.

Я більший реаліст. Мені здається шейх у Лідочки фейковий. Одне насторожує, що він постійно сестрі надсилає дуже дорогі подарунки, а вона їх приймає.

Як казав наш батько: за все в цьому житті треба платити, тому я категорично проти їхніх стосунків і за будь-якої можливості постійно про це говорю. Але тепер на горизонті й в мене мерехтять нездорові відносини з якими я гадки не маю що робити.

— Привіт, — заходжу на кухню і наливаю склянку води.

Сестра миттєво розвертає від мене монітор, ніби боячись, що я зурочу її всемогутнього шейха й швиденько шепоче йому:

— Любий, я тобі передзвоню за пів години, добре? Ти не будеш зайнятий?

— Для тебе, моя солодка ягідка, я звільню весь час. Вже швидше хочу побачити тебе в моєму новому подарунку. До зв'язку, маленька господиня! — відповідає з жахливим акцентом її віртуальний коханий.

Ліда посилає йому безліч повітряних поцілунків й ляскає кришкою ноутбука. Різко змінюється у поведінці.

— Новий подарунок? — вигинаю брову, роблячи ковток холодної води.

— Не твоя справа! А ти чого така розпатлана? — швидко оцінює мій зовнішній вигляд. — Бос тебе остаточно затрахав?

Від її слів я смикаю і мало не впускаю склянку з водою. Уф! Мені здається я щойно знову відчула вульгарні дотики у себе між ніг.

— Що з тобою? — незрозуміло дивиться в мене сестра.

— Нічого! — буркаю й буквально стискаю стегна. Ставлю склянку в мийку. — Ти досі теревениш зі своїм шейхом, та ще й подарунки приймаєш? На цей раз що? Діамантове кольє?

— Боже, — закочує очі Ліда, — не з шейхом, з еміром, село!

— Як різниця?

— Відкрий гугл і дізнаєшся. А начебто така розумна зі сторони. І червоний диплом є і працюєш у крутій фірмі, а в простих речах не знаєшся…

Подивіться на неї. Шейхи, еміри ... це хіба прості речі?

— Гаразд, Лізо! — підіймається зі свого місця і згрібає ноутбук. — Не до тебе зараз. Я обіцяла Даянчику покрасуватись у його подарунку, — закушує нижню губу.

Таке відчуття ніби Ліда збирається одягнути на себе лише його подарунок… Ну, що за дурепа?

— Ліда, а ти не думала, що це вербувальник? Стільки красивих дівчат пропадає...

— Перестань читати тупі новини, сестро! — пирхає мені у відповідь. — Ось коли Даянчик приїде знайомиться з тобою, всі твої сумніви розвіятися і ти зрозумієш, що він ніякий не вербувальник!

— Як це приїде? — дивлюся на неї з великим подивом.

— А ось так! Свататися приїде наприкінці місяця, — усміхається. — Тож готуйся! І батьки приїдуть…

На цій фразі Ліда йде до своєї кімнати та продовжує ламати собі життя.

Точно всьому виною ретроградний Меркурій. Всі, включно мене — збожеволіли.

Ліда віртуально закохалася в якогось ненормального… мої ганебні фантазії щодо боса втілилися в реальність… Можливо, це все-таки сон?

***

Вранці я довго не хочу розплющувати очі, тому подовжую ховатися від усього світу під ковдрою. Чую як Лідка бігає по квартирі, як шумить і мало не б'є посуд.

Потім усе стихає. Грюкають двері в її кімнату, й через час звідти чуються ледь чутні тихі стогони. Такий несподіваний поворот подій мене швидко змушує розплющити очі й чомусь почервоніти.

Збоченка! Вона що там Вірт(від автора: Вірт — віртуальний секс) зі своїм шейхом влаштувала? Фу-фу-фу! Я не хочу бути непрямим свідком такого неподобства, тому швидко йду у ванну та збираюся на роботу.

Там на мене чекає чергове випробування. Дивлюся на заставку, на якій мій бос вирячився в телефон і тихенько зітхаю.

Мріяла, щоб Андрій Ігорович звернув на мене увагу… от і намріялася. Тепер я вірю в те, що думки матеріалізуються.

Для сьогоднішнього образу в офіс на підсвідомості я вибираю вузькі чорні штани із завищеною талією та кремову напівпрозору блузку. Коли руки тягнуться заплести тугу косу, чомусь обриваю себе.

Ніякого заплетеного волосся! — звучить у голові суворий голос боса.

Пирхаю та заплітаю волосся в тугий хвіст. Якомога вище, на маківці.

Оглянувши ще раз своє відображення у дзеркалі, задоволено киваю сама собі й не попрощавшись з Лідою, бо справді боюся зайшовши до її кімнати виявити сестру в непристойній позі навпроти монітора, збігаю з квартири.

В офіс мені вдається проникнути непоміченою. Опинившись у своїй комірчині, полегшено зітхаю і відкидаю думку підперти дверну ручку стільцем.

Трохи заспокоївшись і погодившись з собою, що все, що сталося вчора, поганий сон — беруся до роботи.

Рівно через пів години, коли я остаточно захоплююсь одним документом, до моєї комірчини вривається сам Андрій Ігорович.

— Я, блядь, учора турецькою мовою сказав, чи що? Працюєш тепер у моєму кабінеті! — ляскає перед моїм носом ноутбуком та забирає його з собою. — Підіймайся! — наостанок наказує мені.

Підводжуся і перебуваючи в глибокому шоці, плетуся за босом. Місце мені, Андрій Ігорович запропоновує за столом переговорів і одразу занурюється у свою роботу, різко витрачаючи до мене інтерес.

А що це взагалі було? Він трохи розумом рушив?

Тільки до кінця робочого дня в новій обстановці мені вдається впоратися з емоціями та перестати тремтіти як переляканий зайчик у лігві голодного Вовка.

Щоправда, зарано я заспокоїлася. Як тільки робочий день закінчився і я з чистою совістю підіймаюсь зі свого місця, щоб втекти, мовчазний бос подає оживає: