Підкорена босом - Аманда Рід

— Андрію Ігоровичу, ви впевнені? — червонію від кінчика вух і до самих п'ят. — Може скористайтеся моїм телефоном, на якийсь час… він звичайно не такий швидко працює, але думаю із завданням відповідати за дзвінки — впорається.

Виймаю з кишені телефон. Як тільки пальці торкаються екрана він відразу спалахує і я червонію ще дужче. Адже на заставці у мене стоїть ніхто інший, як сам Андрій Ігорович. Я його якось непомітно сфотографувала.

— Масаж, кажете? — кашляю, голос зовсім сів. Швидко ховаю телефон до кишені. — Тільки попереджаю одразу — я поганий масажист.

Чоловік знімає з себе піджак і притискається до спинки крісла, відкидає голову та заплющує очі. А в мене долоні мокрі, крижані та пальці тремтять. А ще чомусь поважчали груди і я відчуваю як твердині соски дряпають невагому тканину бюстгальтера.

Зупиняюся за босом і гладжу своїми тремтячими руками на кам'яні плечі. Починаю м'яти м'язи, як тісто на вареники. Ця тактика не підходить, тож починаю імпровізувати.

Поки я захоплююся процесом, Андрій Ігорович встигає закинути голову сильніше і розплющивши очі, починає пильно стежити за моєю мімікою. А там, я хочу вам сказати, є на що подивитися. Адже мені складно стримувати свої емоції й зазвичай вони у мене завжди відбиваються на лобі.

— У тебе поганий зір, Лізок? — несподівано чоловіча рука з'являється перед моїм обличчям і з носа зникають окуляри.

Бос приміряє їх без слів, знаючи відповідь на своє запитання.

— Тут же звичайне скло! — хмуриться. — Навіщо їх носиш?

— В окулярах я не привертаю увагу.

— М-м… ти більше не носиш окуляри, Лізо. Ти мене почула?

— Так, Андрію Ігоровичу, я все зрозуміла. Більше жодних окулярів!

Так хочеться вщипнути його! Тільки сумніваюся, що через цю купу кам'яних м'язів чоловік щось відчує.

Боже! З глузду з'їхати. Я роблю масаж предмету свого бажання... ой, чого це я красеня боса предметом обзиваю. Але я ніколи б не подумала, що подібне може статися зі мною.

Мені дуже страшно та одночасно до божевілля приємно.

Двері в кабінет раптом відчиняються і до боса заходить Роберт Сімс.

— Ось це поворот, — вимовляє він ламаною українською. — Ти ж був проти масажисток в офісі, чи подібні привілеї лише для біг боса?

Роберт Сімс — наш закордонний бос, Каріна Баркова, як і Андрій Ігорович є акціонерами нашої компанії. Ось тільки в Андрія Ігоровича контрольний пакет у вісімдесят відсотків, а інші два міні боса ділять між собою двадцять відсотків. Однак, це не заважає їм бути нахабними, жити на повну котушку та знущатися чи не над кожним співробітником нашої компанії.

Мені не подобається містер Роберт, а найбільше мені не подобається Каріна Баркова. На щастя ці двоє рідко з'являються на очах, тому що зазвичай я завалена роботою по саму маківку.

— Ти щось хотів? — дивиться на Роберта і мені не забуває віддавати накази. — А ти, Лізок не зупиняйся.

Опустивши очі на чорну потилицю, починаю інтенсивніше чвакати чоловічі плечі. Я б навіть сказала зі злістю чвакати.

— Які плани на вечір? — Роберт переходить на англійську, мабуть, бажаючи зумовити цю розмову приватною.

— Поки що немає планів, у тебе є конкретні пропозиції? — Андрій Ігорович теж вільно переходить на англійську та бере ручку, щоб підписати мій звіт.

— Є! У мене є чудова пропозиція, як зробити сьогоднішній вечір трохи яскравіше. Я зняв номер у готелі. Пропоную влаштувати потрійну зустріч із Каріною, звісно ж. Минулого разу все було на висоті. Я хочу повторити. Каріна теж не проти.

На мить мої ноги встромляються в кам'яні плечі боса, але я відразу беру емоції під контроль.

Ліза! Вимкни слух! Ця доросла розмова не призначена для твоїх вух. Тобі повинно бути абсолютно однаково чим займаються твої боси у вільний від роботи час.

Але, чорт забирай, як забути підслухане?

— Здається, я закінчила Андрій Ігорович. Ваші плечі у повному порядку!

— Не закінчила, Лізок! Переходь до моєї шиї, будь ласка! — гарчить бос. — А ти, Роберте! Іди-но ти на… працювати!

— Ти не в гуморі? Так би одразу й сказав! Чого хамити? Увечері зателефонуємо.

Як тільки Роберт зникає з кабінету, Андрій Ігорович різко розвертається і несподівано я опиняюся між широко розсунутих колін. Перетворююсь на живий стовбур через ситуацію, що склалася, і навіть не здогадуюся відступити.

— Англійську знаєш? — дивиться на мене знизу.

— Так, — белькочу, моргаючи пухнастими віями.

— Звідки? — нахиляється до мене і пильно розглядає.

— Під час навчання я жила рік в Англії. Найкращих студентів відправляли за обміном. Я жила в чудовій сім'ї носіїв і навіть допомагала їхній доньці з уроками. То був дуже класний досвід. Ми досі спілкуємося з ними, тому моя англійська на винятковому рівні.

Звичайно ж все це я вимовляю англійською.

— А ще, Андрію Ігоровичу маю унікальну суперздатність. Я відключаю слух коли розмова жодним чином не стосується мене.

Ось тепер я й роблю крок назад, тому що бос підіймається зі свого місця й опиняючись близько, нависає наді мною.

Може, я сплю?

— Ти починаєш мені подобатись ще більше, Лізок! Але про всяк випадок озвучу: ти ні хріна не чула! Зрозуміла?

— Звичайно! — перелякано дивлюсь на нього.

Андрій Ігорович заносить руку вгору і проводить по моєму волоссю, а через секунду гумка від волосся опиняється в його пальцях. Пальцями іншої руки він заривається в моє волосся й розпускає тугу косу.

Відчуваю як грубі великі пальці тягнуть моє волосся розплутуючи їх, а внизу живота спалахує справжня пожежа. Стискаю стегна, а руки в кулаки.

Збожеволіти... Це справді сон. Лише уві сні Андрій Ігорович може таке витворяти.

— Жодних окулярів, Лізок! І більше ніякого заплетеного волосся.

— Як я зможу розплатитися за телефон?

— За дуже дорогий телефон, — розпливається в усмішці.

— Дуже дорогий телефон… — пищу тоненьким голоском.

— Мені сподобалася ідея про цілковите підкорення. З цього й почнемо, Лізок!