Загублена - Гілліан Флінн

Я не робитиму аборту і не розлучатимуся з Ніком — поки що. Бо й досі пам'ятаю, як він улітку пірнав у океан і ставав на руки, теліпаючи над водою ногами, і виринав назад з найкращою мушлею для мене. Тоді я милувалася сонцем і заплющувала очі, щоб побачити переливання кольорів під повіками, а Нік цілував мене солоними губами. Думки були найприємніші: «Мені так пощастило, це мій чоловік, цей чоловік стане батьком моїх дітей. Ми будемо такі щасливі!»

Але, мабуть, я помилялася, мабуть, таки помилялася. Бо інколи він так на мене дивиться! І це милий хлопчина, чоловік моїх мрій, батько моєї дитини? Помічаю, як він дивиться пильним поглядом, якимись комашиними очима, в яких читається розрахунок, і тоді я думаю: «Цей чоловік хоче мене вбити».

Тож якщо знайдете це, а я мертва, ну...

Пробачте, це не смішно.

Нік Данн

Минуло сім днів

Настав той час. Рівно о восьмій ранку, тобто о дев'ятій за центральним часом у Нью-Йорку, я взяв у руки телефон. Моя дружина точно вагітна. Я — головний і єдиний підозрюваний. Я мушу вже сьогодні найняти адвоката, причому адвоката, якого я дуже не хочу бачити, але занадто потребую.

Таннер Болт. Похмура необхідність. Увімкніть будь-яке правниче шоу, де розкопують правду, і вирине Таннер Болт зі своєю штучною засмагою. Він завжди обурений і стурбований за будь-якого дивакуватого клієнта. Він став знаменитим у тридцять чотири після захисту Коді Олсена — ресторатора з Чикаго, якого звинуватили в тому, що він задушив свою дуже вагітну дружину й захоронив її тіло на полігоні. Пошукові собаки занюхали запах мертвечини в «мерседесі» Коді. З історії пошуку на його ноутбуці виявилося, що він роздруковував карту до найближчого полігону саме того ранку, коли зникла його дружина. Все було дуже очевидно.

Коли Таннер Болт завершив свою роботу, у слідство всі були вплутані, включно з поліцією, двома членами банд Західного Чикаго і невдоволеним викидайлом з клубу. Всі, окрім Коді Олсена, який вийшов із судової зали та пригощав народ коктейлями.

За останні десять років Таннер Болт отримав позивний Оборонець Чоловіків. Його фішка — долучатися до гучних справ, щоб захищати чоловіків, обвинувачених у вбивстві дружин. Він вигравав принаймні половину справ, що було дуже непогано, зважаючи на увесь негатив і надзвичайний осуд, спрямований на обвинувачених. Вони були зрадниками, нарцисами, соціопатами. Таннера Болта ще називали Захисником Засранців.

Мені призначили зустріч на другу годину дня.

— Це Мерібет Елліот. Будь ласка, залиште повідомлення, і я негайно передзвоню...— сказав голос, дуже схожий на голос Емі. Але Емі негайно не передзвонить.

Я мчав у аеропорт, щоб полетіти у Нью-Йорк і зустрітися з Таннером Болтом. Коли запитав у Боні дозволу залишити місто, її це насмішило: «Копи такого не забороняють. Це міф з телебачення».

— Добридень, Мерібет, це знову Нік. Я дуже хочу з вами поговорити. Хотів повідомити... е-е-е... я справді не знав про вагітність. Я так само шокований, як, мабуть, і ви... е-е-е... а ще я вирішив найняти адвоката. Гадаю, що ви маєте це знати. Здається, навіть Ренд сам це пропонував. Тож хай там як... ви ж знаєте, як незграбно я залишаю повідомлення. Сподіваюся, ви мені зателефонуєте.

Офіс Таннера Болта був у середмісті, неподалік моєї колишньої роботи. Ліфт вивіз мене аж на двадцять п'ять поверхів нагору. Поїздка була настільки плавна, що я не міг зрозуміти, чи взагалі рухаюся, аж доки не заклало вуха. На двадцять шостому поверсі всередину зайшла озлоблена блондинка у гладкому діловому костюмі. Вона нетерпляче тупотіла ногою, чекаючи, поки зачиняться двері, а потім гаркнула на мене:

— А може, ви натиснете на кнопку?

Я блиснув посмішкою, яку притримував для дратівливих жінок. Ця посмішка покращувала настрій, і Емі називала її «посмішкою коханого Нікі». Аж раптом жінка мене впізнала.

— Ох,— зронила вона. Глянула на мене так, наче занюхала тухлятину. Вона, здавалося, отримала потрібне підтвердження, коли я квапливо вийшов на поверсі Таннера.

Цей хлопець був найкращим, а я тільки такого й потребував, але асоціюватися з ним у будь-який спосіб — це було жахливо. Цей слимак, піжон, цей адвокат винуватих! Я настільки ненавидів його ще до зустрічі, що уявляв офіс із серіалу «Поліція Маямі». Натомість фірма «Болт і Болт» виявилася геть інакшою. Вона була величава, офіційна. За чистесенькими скляними дверима між кабінетами походжали люди в дуже добрих костюмах.

Мене зустрів молодий привабливий чоловік з краваткою кольору тропічних фруктів. Всадовивши мене у блискучій дзеркальній приймальні й поштиво запропонувавши склянку води (я відмовився), хлопчина повернувся за свій блискучий стіл і взявся за блискучий телефон. Я сидів на софі, споглядаючи краєвид за вікном, а там рухалися вгору-вниз будівельні крани, наче механічні птахи. Потім я вирішив дістати з кишені останню підказку Емі. П'ята річниця — дерев'яна. То саме з цього матеріалу буде приз у кінці полювання на скарби? Щось для дитини: різьблена дубова колиска або дерев'яне брязкальце? Щось для нашої дитини і для нас, щоб почати все спочатку. Стати оновленими Даннами.

Поки я витріщався на підказку, зателефонувала Го.

— У нас усе гаразд? — негайно почала вона. Моя сестра вважала мене можливим убивцею дружини.

— У нас усе гаразд настільки, наскільки це можливо у такій ситуації.

— Ніку, пробач. Я зателефонувала сказати, що мені шкода,— сказала Го.— Прокинувшись, я почувалася геть божевільною. Це було жахливо. Я втратила розум. Це було моментальне помутніння. Я справді, справді прошу вибачення.

Я продовжував мовчати.

— Ніку, ти маєш мене пробачити: це через виснаження, і стрес, і... пробач, будь ласка...

— Гаразд,— збрехав я.

— Але насправді я рада. Це все прояснило...

— Вона реально вагітна.

У мене замлоїло в шлунку. Знову з'явилося відчуття, наче я забув щось дуже важливе. Я щось проґавив і розплачуюся за Це.

— Мені шкода,— мовила Го. Вона почекала ще кілька секунд.— Справа у тому, що...

— Я не можу про це говорити. Просто не можу.

— Ну добре.

— Взагалі я у Нью-Йорку,— повідомив я.— Маю зустріч з Таннером Болтом.

Вона зі свистом видихнула.

— Дякувати Господу. Як ти спромігся так швидко з ним домовитися?

— Це тому, що моя справа настільки безнадійна.

Мене одразу ж з'єднали з Таннером. Назвавшись, я чекав на лінії аж три секунди, а коли розповів йому про свій допит у вітальні, про вагітність,