Загублена - Гілліан Флінн

— Ніку, я просто мушу запитати про це,— промовив Ренд. Десь на фоні торохтів телевізор.— Ти мусиш мені сказати. Ти знав, що Емі вагітна?

Я завагався, намагаючись знайти правильні слова щодо малоймовірності вагітності.

— Та відповідай уже, чорт забирай!

Тон Ренда змусив мене узяти себе в руки. Я заговорив м'яким заспокійливим голосом, наче у психолога.

— Ми з Емі нічого не робили для того, щоб вона завагітніла. Вона не хотіла дітей, Ренде. Я навіть не знаю, чи колись вона змінила б думку. Ми навіть не... ми не надто часто були близькі. Я буду... дуже здивований, якщо вона справді вагітна.

— Ноель розповіла, що Емі ходила до лікаря, щоб підтвердити вагітність. Поліція вже видала ордер на отримання лікарняних записів. Ми дізнаємось усе просто сьогодні.

Го була у вітальні. Вона сиділа з філіжанкою холодної кави за маминим ломберним столиком. Сестра лише трішки обернулася, щоб засвідчити мою присутність, але щоб я не побачив її обличчя.

— Чому ти й далі брешеш, Ніку? — запитала вона.— Елліоти тобі не вороги. Може, варто зізнатися їм, що саме ти не хотів дітей? Навіщо виставляти Емі в поганому світлі?

Я знову проковтнув лють. Живіт аж розривався від неї.

— Я знесилений, Го. Чорт забирай. Хіба нам обов'язково говорити про це зараз?

— А буде кращий час?

— Я хотів дітей. Ми довгенько намагалися, але безрезультатно. Ми навіть почали шукати, де лікують безпліддя. Але потім Емі вирішила, що не хоче дітей.

— Ти ж казав мені, що сам їх не хочеш.

— Я намагався бути джентльменом.

— Ой, супер, ще одна брехня,— мовила Го.— Я навіть не уявляла, що ти такий... Те, що ти мелеш, Ніку, немає жодного сенсу. Я була на тій святковій вечері з приводу відкриття «Бару», і мама неправильно все зрозуміла тоді. Вона вирішила, що ви збираєтеся розповісти про вагітність, і це довело Емі до сліз.

— Ну, я не можу пояснити всі вчинки Емі, Го. Навіть не уявляю, чому це вона — аж рік тому! — отак плакала, окей?

Го сиділа надзвичайно тихо, помаранчеве світло від вуличного ліхтаря створювало ореол навколо її профілю, як у рок-зірки.

— Це стане для тебе справжнім випробуванням, Ніку,— знову не дивлячись на мене, попередила вона.— У тебе завжди були труднощі з правдою. Ти завжди трохи прибріхуєш, якщо гадаєш, що це допоможе уникнути справжньої сварки. Ти завжди обирав легкий шлях. Казав матері, що ходиш на бейсбол, а тим часом узагалі покинув його; казав матері, що пішов у церкву, а насправді дивився кіно. Це якийсь дивний потяг.

— Тут ідеться не про бейсбол, Го.

— Тут справді зовсім інше. Але ти й досі брешеш, як маленький хлопчик. Ти й досі запекло борешся за свій ідеальний образ в очах свого оточення. Ти не хочеш грати негативну роль, тож розповідаєш батькам Емі, що вона не хотіла мати дітей. Ти не розповідаєш мені, що зраджуєш своїй дружині. Присягаєшся, що ті кредитки на твоє ім'я підроблені, присягаєшся, що сидів на пляжі, коли насправді терпіти не можеш пляжів, присягаєшся, що ваш шлюб був щасливим. Я вже навіть не знаю, у що тепер вірити.

— Ти жартуєш, правда?

— Відколи Емі зникла, ти тільки те й робив, що брехав. Мене це непокоїть. Всі ці події змушують замислитися.

На мить у кімнаті запанувала цілковита тиша.

— Го, ти маєш на увазі те, що я думаю? Бо якщо так, то щось у біса здохло між нами.

— Пам'ятаєш ту гру, в яку ти в дитинстві завжди грав з мамою: «Чи ти любитимеш мене, якщо...?» Чи ти любитимеш мене, якщо я лясну Го? Чи ти любитимеш мене, якщо я пограбую банк? Чи ти любитимеш мене, якщо я когось уб'ю?

Я нічого не відповів. Повітря аж розпирало груди.

— Я все одно б тебе любила,— сказала Го.

— Го, ти справді хочеш, щоб я це озвучив?

Вона мовчала.

— Я не вбивав Емі.

Вона мовчала.

— Ти мені віриш? — запитав я.

— Я тебе люблю.

Вона погладила мене по плечу й пішла у свою спальню, зачинивши по собі двері. Я чекав, поки в кімнаті ввімкнеться світло, але цього так і не сталося.

За дві секунди задзвонив мій мобільний. Цього разу одноразовий, якого слід було позбутися, але я не міг, бо завжди, завжди, завжди мав знімати слухавку для Енді. «Раз на день, Ніку. Ми маємо говорити бодай раз на день».

Я збагнув, що скрегочу зубами.

Перевів подих.

Далеко на околиці міста залишилися руїни форту Старого Заходу, що перетворилися на ще один парк без відвідувачів. Там лишилася хіба двоповерхова дерев'яна сторожова вежа, оточена поржавілими гойдалками й атракціонами. Ми з Енді вже тут якось зустрічалися й зажималися під тінню вежі.

Я тричі об'їхав навколо міста в старій материній машині, щоб переконатися, що немає хвоста. Погодитися на зустріч було божевіллям, ще навіть десятої не було, але я більше не вирішував, коли проводити наші рандеву. «Ніку, я мушу побачити тебе сьогодні, негайно, чи присягаюся, що втрачу глузд». Під'їжджаючи до форту, я збагнув, як далеко він від міста і що це означає: Енді й досі не боїться зустрічатися у безлюдному неосвітленому місці зі мною — вбивцею вагітної дружини. Прямуючи до будівлі густою колючою травою, я міг розрізнити лише її силует в невеличкому вікні сторожової вежі.

«Вона знищить тебе, Ніку». Решту шляху я майже біг.

За годину я скоцюрбився у своєму оточеному папараці будинку, чекаючи. Ренд казав, що вони ще до півночі дізнаються, чи вагітна моя дружина. Коли задзвонив телефон, я одразу ж його вхопив — лише щоб побачити номер «Комфорт-Гіллу». Мій батько знову зник. Копів уже повідомили. Як завжди, вони зробили з мене сволоту. «Якщо таке знову трапиться, нам доведеться скасувати перебування вашого батька з нами». Мене пронизав нудотний холодок. Уявив, як батько переїжджає до мене: два жалюгідні злобні виродки живуть разом. Це однозначно може стати сюжетом для найгіршої комедії в історії. На закінчення буде вбивство-суїцид. Ба-дум-дум! А в кінці увімкнуть веселеньку музику.

Я саме закінчив розмову і визирнув у вікно на річку,— залишайся спокійним, Ніку,— коли побачив зігнуту фігуру біля будиночка для човнів. Спочатку вирішив, що це може бути одинокий репортер,