Загублена - Гілліан Флінн

Оце вперше я точно знала, що він каже правду.

Нік Данн

Минуло шість днів

Перші сорок вісім годин є ключовими у будь-якому розслідуванні. На цей час Емі не було майже тиждень. Сьогодні ввечері у парку Тома Соєра планувалося проведення варти зі свічками. Преса чомусь вирішила, ще це «улюблене місце Емі Елліот-Данн». (Я ніколи не чув, щоб Емі бодай зазирала в цей парк; незважаючи на свою назву, він узагалі не оригінальний. Нудний, без дерев, з пісочницею, де завжди повно бліх; він абсолютно не вписується до тематики Твена). За останні двадцять чотири години ця історія розлетілася по всій країні, вона була всюди, отак просто.

Благослови Боже вірних Елліотів. Вчора ввечері мені зателефонувала Мерібет, саме коли я намагався відійти від поліцейського допиту, що був як грім серед ясного неба. Теща дивилася шоу Еллен Еббот і проголосила жінку «опортуністичною шльондрою, яка продається за рейтинги». Проте майже весь сьогоднішній день ми розробляли стратегію поведінки з медіа.

ЗМІ (мій колишній клан, мій народ!) переписували нашу історію, вони обожнювали «Неймовірну Емі» та щасливу пару Елліотів. Жодних уїдливих коментарів про закінчення серії чи про фактичне банкрутство її авторів. Поки що Елліотам розсилали тільки сердечка та квіти. ЗМІ їх обожнювали.

Мене ж не дуже. ЗМІ вже почали кампанію занепокоєння. Подавали не лише злиту інформацію, як-то відсутність мого алібі й — напевне — «інсценоване» місце злочину, але копали під мене. ЗМІ повідомили, що у школі я ніколи не зустрічався з однією дівчиною довше ніж кілька місяців, тож був типовим бабієм. Вони рознюхали, що наш батько у «Комфорт-Гіллі», довідались і про мої нечасті відвідини, а це виставляло мене невдячним сином.

— Ось у чому проблема: ти їм не подобаєшся,— після кожного випуску новин заявляла Го.— Це дуже серйозна проблема, Лансе.

ЗМІ воскресили моє перше ім'я, яке я ненавидів ще з початкових класів і яке доводилося виправляти на класній перекличці на початку кожного навчального року.

— Я — Нік, надаю перевагу Нікові! — заявляв я під час кожного першовересневого обряду.— Я-Нік-надаю-перевагу-Нікові!

На жаль, завжди знаходивсь якийсь розумник, що під час перерви починав походжати навколо, наче манірний кавалер, гидотно вигукуючи: «Привіт, я Ла-а-анс». Потім про це забували до наступного року.

Але не тепер. Зараз ім'я звучало у всіх новинах. Жахливе потрійне ім'я, яке зазвичай лишають для серійних убивць і кілерів. Ланс Ніколас Данн. І тепер я не мав кого виправляти.

Ми з Рендом, Мерібет і Го разом поїхали на вечірні збори. Було неясно, скільки конкретно інформації отримували Елліоти, як багато згубних новин дізнавалися про свого зятя.

Я точно знав, що вони вже чули про «інсценоване» місце злочину.

— Я проведу туди кілька своїх знайомих, і вони скажуть нам якраз навпаки — що це однозначно були ознаки боротьби,— впевнено заявив Ренд.— Правда гнучка — слід просто знайти потрібного фахівця.

Ренд не знав про все інше. Про кредитки та про страховку, а ще про кров і Ноель — озлоблену найкращу подружку моєї дружини, яка приписувала мені вбивчі нахили: схильність до насильства, жадобу, страх. Сьогодні після вечірніх зборів вона мала з'явитися на телешоу Еллен Еббот. Ноель та Еллен легко викличуть в аудиторії ще гіршу огиду до мене.

Дивна річ, але я бісив ще не всіх. Минулого тижня «Бар» почав приносити шалені прибутки. Сотні клієнтів набивалися до нас, щоб посьорбати пива й пожувати попкорну в закладі, яким володів Ланс Ніколас Данн — можливий вбивця. Го довелося найняти чотирьох новеньких, щоб ті займалися усім. Одного разу вона заїхала в гості й зізналася, що більше так не може — просто не витримує такої кількості народу, цих бісових роззяв, упирів, які дудлять нашу випивку й обмінюються плітками про мене. Це було огидно. Але все-таки в Го була мотивація — додаткові надходження на той раз, якщо...

Якщо. Емі вже шість днів не було, і ми всі почали думати: «а якщо...».

Під'їжджаючи до парку, всі в авто принишкли — лише Мерібет тарабанила по вікну.

— Це наче подвійне побачення,— розсміявся Ренд. Цей сміх більше нагадував істерику: пронизливий і писклявий. Ренд Елліот — геніальний психолог, автор бестселерів, загальний улюбленець — тепер розклеювався.

Мерібет почала вдаватися до самолікування: чарочка прозорої рідини, розрахована з абсолютною точністю: досить, щоб зняти нервовість, але не втратити голови. А от Ренд почав буквально втрачати голову. Я буквально чекав, що вона от-от зірветься з його плечей, наче на пружині: куку-у-у! Рейдова чарівливість перетворилася на маніакальність. Він став надзвичайно приязним з усіма навколо, хапав у обійми копів, репортерів, волонтерів. Особливо ніжно ставився до нашого «зв'язкового» у готелі «Дейз-Інн». Це був незграбний сором'язливий хлопчина на ім'я Лонні, якого Ренд полюбляв дражнити, одразу ж повідомляючи про це. «Ой, ну я ж лише кепкую з тебе, Лонні»,— казав він, і Лонні розпливався у радісній усмішці.

«А цей малий хіба не може дістати визнання деінде?» — якось пожалівся своїй сестрі я. Вона сказала, що я просто заздрю, бо ідеальний татусь полюбив когось більше. Так і було.

Поки ми йшли до парку, Мерібет погладжувала Рейдові спину, і я подумав, що теж дуже хочу такого. Просто швидкого дотику — і раптом я почав хапати ротом повітря, придушуючи сльозливий стогін. Я хотів когось поруч, але не знав: то мала бути Енді чи Емі.

— Ніку? — злякалася Го. Вона потягнулася рукою до мого плеча, але я її зупинив.

— Пробач. Го, пробач за це,— мовив я.— Дивний спалах, дуже не притаманний Даннам.

— Та нічого. Ми обоє стаємо несхожими на Даннів,— вирішила Го і відвела погляд.

Після викриття моєї ситуації, бо саме так ми назвали мою юну коханку, Го трохи віддалилася від мене. Її погляд був несфокусований, а на обличчі з'явилося постійне збентеження. Я намагався не обурюватися з цього приводу.

Здається, у парку зібралися всі телеканали країни. Данни з Елліотами пройшлися периметром натовпу, Ренд усміхався й кивав, наче політик перед виступом. Практично миттєво вигулькнули Боні з Гілпіном і прив'язалися позаду, нагадуючи доброзичливих собак-поводирів: ми вже не звертали на них уваги, як на меблі, а так, мабуть, і задумувалося. Боні одягнула вже звичний ансамбль для будь-якої публічної події: просту чорну спідницю й сіру блузу в смужку і заколола двома шпильками своє тьмяне волосся. «Я зустрічався з дівчиною на ім'я Боні