Клуб «Мефісто» - Тесс Геррітсен

— Ні, — відповіла Лілі. Її погляд метався від дверей до дверей, наче вона очікувала, що до кімнати от-от увірветься нападник. — Я тут не залишуся. Не в цьому домі.

— Ви в безпеці. Ми захистимо вас.

— А хто захистить вас? — Вона подивилася на Мору, Едвіну та Олівера. — Усіх вас? Ви навіть не знаєте, з чим маєте справу!

— Слухайте, заспокойтесь усі, добре? — мовила Джейн. — Я піду на вулицю, перевірю.

— Я з вами, — сказав Сансоне.

Детектив завагалася, майже готова відмовитися. А тоді подумала про Єву Кассовіц, яку, скривавлену, тягнули по крижаній доріжці, і зброя досі висіла в неї на поясі.

— Гаразд, ходімо, — відповіла вона.

Вони вдягнули пальта й вийшли надвір. Плями світла під ліхтарями блищали від льоду. То був крижаний світ, усі поверхні здавалися наглянсованими й блищали, мов скло. Навіть якби хтось удерся сюди, вони не побачили б слідів. Промінь «Меґлайта» Джейн ковзав по бруківці, неначе вкритій діамантами. Вони з Сансоне обійшли дім до залізної хвіртки й увійшли у вузький бічний дворик. Тут убивця напав на Єву Кассовіц. Цією доріжкою він тягнув її тіло, і кров з рани на голові розмазувалася по граніту, замерзаючи червоними смугами.

Джейн уже дістала зброю з кобури — пістолет матеріалізувався в неї в руці, наче продовження її тіла. Вона просувалася до заднього двору, розрізаючи тіні світлом, ковзаючи на кризі. Промінь уперся в покручені холодом лози плюща. Вона знала, що Сансоне йде за нею, але чоловік крокував так тихо, що Ріццолі мусила озирнутися через плече, щоб підтвердити для себе, що він справді там, прикриває її спину.

Вона обережно пройшла до рогу будинку й мазнула променем ліхтаря по закритому садку, по подвір’ю, де лише кілька тижнів тому лежала, ціпеніючи, Єва і її кров замерзала на холодному камінні. Жодного руху, жодного згущення тіні, жодного демона в чорній накидці.

— Ось це вікно? — запитала детектив. Спрямувала промінь і побачила, як світло відбивається від скла. — Система каже, що вторгнення було тут?

— Так.

Вона перетнула подвір’я, щоб придивитися ближче.

— Сітки немає?

— Джеремі знімає їх на зиму.

— І воно завжди замкнуте зсередини?

— Завжди. Безпека для мене надзвичайно важлива.

Джейн провела променем по підвіконню й побачила красномовну подряпину на дереві. «Свіжа».

— Маємо проблему, — тихо промовила вона. — Хтось намагався його відчинити.

Сансоне подивився на підвіконня.

— Від цього сигналізація не спрацювала б. Вона реагує саме на відчинення вікна.

— Але ваш дворецький каже, що воно замкнене зсередини.

— Це означає… — Сансоне замовк. — Господи.

— Що?

— Він заліз усередину й замкнув його. Він уже в будинку!

Чоловік розвернувся й побіг назад бічним подвір’ям так швидко, що ледь не впав на доріжці, однак утримався й побіг далі. Поки Джейн дісталася вхідних дверей, він був уже в їдальні, спонукаючи всіх до виходу.

— Прошу, беріть пальта. Ви мусите негайно покинути будинок. Джеремі, я допоможу Оліверу спуститися, візьми, будь ласка, його візок.

— Та що тут відбувається? — спитала Едвіна.

— Просто робіть як кажуть, ясно? — звеліла Джейн. — Хапайте пальта й виходьте через головний вхід.

Їхню увагу привернула зброя Ріццолі — те, що вона була не в кобурі, а в неї в руках. Подробиця, що наче кричала: це не забавка, все серйозно.

Лілі скочила першою. Прожогом вибігла з кімнати до вітальні, інші поспішили за нею, метушливо вбираючись. Коли всі нарешті висипалися на холод з парадного входу, Джейн прикривала їх іззаду, уже викликаючи підкріплення. Може, вона й озброєна, але не дурна: в неї не було жодного бажання обшуковувати будинок самій.

Скоро прибув перший патруль, блимаючи вогнями, однак без сирени. Авто зупинилося, з’явилися двоє копів.

— Потрібен периметр, — скомандувала Джейн. — Щоб ніхто не вийшов з будинку.

— Хто там?

— Це ми скоро дізнаємося.

Вона підвела голову до вогнів другої патрульної машини. Прибули ще двоє копів.

— Ти, — показала вона на молодшого. Сьогодні їй потрібні були хороші рефлекси й гострий зір. — Ходи зі мною.

Ріццолі ввійшла до будинку перша, патрульний за нею, зі зброєю напоготові. Коли ввійшли до вітальні, той швидко роззирнувся, оглянув елегантні меблі, картину над каміном. Вона точно знала його думки: «Оце так дім багатія».

Джейн відсунула приховану панель і швидко зазирнула до шафи, щоб переконатися, що там порожньо. Тоді вони рушили далі, через їдальню та кухню, до солідної бібліотеки. Та часу витріщатися на заповнені книжками полиці від підлоги до стелі не було. Вони полювали на почвару.

Піднялися вгору сходами, пройшли вздовж різьбленої балюстради. З портретів на них пильно дивилися намальовані очі. Вони проминули замисленого чоловіка, жінку з великими дитячими очима, двох схожих на янголят дівчаток за клавесином. Нагорі був укритий килимом коридор, ряд дверей. Джейн не знала планування будинку, не знала, чого чекати. Хоча її й прикривав патрульний, хоча надворі було ще троє офіцерів, долоні в неї спітніли й серце наче калатало десь у горлі. Вони просувалися, кімната за кімнатою, відчиняли шафи, прослизали у двері. Чотири спальні, три ванні кімнати.

Тоді дісталися вузьких сходів.

Детектив зупинилася, дивлячись на двері, що вели на горище. «От же ж, — подумала вона. — Я не хочу туди підніматися».

Утім, узялася за перила й стала на першу сходинку. Почула, як та рипнула під її вагою, і збагнула, що нагорі це теж чутно, зрозуміло, що вона наближається. Дихання патрульного в неї за спиною стало частішим.

«Він теж відчуває. Присутність зла».

Ріццолі піднялася рипливими сходами до дверей. Взялася мокрою рукою за клямку, глянула на своє підкріплення — він швидко, напружено кивнув.

Вона розчахнула двері й увалилася всередину, описавши променем ліхтаря арку в темряві, серед затінених силуетів. Світло відбилося від міді, зіщулені фігури готувалися напасти.

А тоді коп нарешті знайшов вимикач за її спиною й увімкнув світло. Джейн кліпнула від спалаху. Нападники вмить перетворилися на меблі, лампи й згорнуті килими. Тут була справж­ня скарбниця антикваріату. Сансоне був такий збіса багатий, що навіть його вживані меблі, певно, коштували цілого статку. Джейн пішла горищем — пульс сповільнювався, страхи зникали, поступаючись місцем полегшенню. Чудовиськ тут немає.

Вона вклала пістолет до кобури й стала серед усіх тих скарбів, почуваючись украй безглуздо. Певно, таки сигналізація спрацювала помилково. «Але що залишило слід на підвіконні?»

Рація патрульного раптом ожила.

— Ґреффеме, який ваш статус?

— Здається, тут усе чисто.

— Ріццолі там?

— Так, поруч.

— Тут, унизу, халепа.

Джейн запитально глянула на копа.

— Що там у вас? — запитав він у рацію.

— Докторка Айлс просить її вийти якнайшвидше.

— Ідемо.

Детектив кинула останній погляд на горище й рушила вниз сходами, до коридору, до обшуканих спалень, повз ті ж портрети, які щойно дивилися на них. Серце знову почало калатати, коли вона вийшла з будинку в ніч, омиту спалахами вогнів. Прибуло ще два патрулі, і калейдоскоп сяйва на мить осліпив її.

— Джейн, вона втекла.

Ріццолі зосередилася на докторці Айлс, яку вогні підсвічували зі спини.

— Що?

— Лілі Сол. Ми стояли