Клуб «Мефісто» - Тесс Геррітсен

— Ти не можеш просто притягнути її додому, — завважив Гебріел. — Вона доросла. Якщо хоче провести там цілу ніч, то має на це право.

— Навіть. Не. Говори про таке.

Вона стиснула скроні, намагаючись вичавити з голови думку про те, що мати може переночувати в Корсака. Але Гебріел відчинив цю браму і образів неможливо було позбутися.

— Краще мені повернутися туди, поки нічого не сталося. Поки…

— Що? Поки вона не розважилась як слід?

Він устав у неї за спиною, поклав руки їй на плечі, розминаючи зсудомлені м’язи.

— Ну ж бо, кохана, легше. Невже ти встановиш для матері комендантську годину?

— Я про це вже думаю.

Раптом у дитячій заверещала Реджина.

— Щось мої жінки сьогодні незадоволені, — зітхнув Гебріел і вийшов з кухні.

Джейн знову зиркнула на годинник. Одинадцята. Корсак обіцяв посадити Анджелу в таксі. Може, вже й посадив. «А може, варто зателефонувати й дізнатися, чи вона вже поїхала».

Натомість вона змусила себе повернутися до паперів. То було її досьє на невловимого Домініка Сола — кілька неясних указівок на юнака, який дванадцять років тому неначе розчинився в тумані. Детектив знову вдивилася в його шкільне фото, в обличчя майже янгольської вроди. Золоте волосся, пильні сині очі, орлиний ніс. «Палий янгол».

Ріццолі потяглася до рукописного листа від матері хлопця, Маргарет, яка забрала сина з академії.

 Домінік не повернеться на осінній семестр. Я забираю його з собою до Каїра…

І там вони просто зникли. Інтерпол не знайшов слідів їхнього прибуття, жоден документ не вказував на те, що Маргарет чи Домінік Сол узагалі повернулися до Єгипту.

Вона потерла очі, раптом відчувши себе надто втомленою, щоб зосередитися на документах, і почала збирати папери назад у теку. Та, потягнувшись по записник, раптом завмерла, дивлячись на розгорнуту сторінку. Там була цитата з Одкровення, написана рукою Лілі Сол: «Десять рогів, що ти бачив, і звір — ці зненавидять блудницю і спустошення вчинять їй і роздягнуть, і плоть її з’їдять і її спалять огнем».

Утім, не самі слова змусили серце Джейн битися сильніше, а почерк, яким їх було написано.

Вона погортала аркуші й знову дістала лист Маргарет Сол, яким та забрала сина з Патнемської академії. Поклала аркуш поряд із записником, переводячи погляд з одного на інший, з біблійної цитати на лист Маргарет Сол.

Тоді скочила на ноги й гукнула:

— Гебріеле? Мені треба йти.

Її чоловік вийшов з кімнати з Реджиною на руках.

— Ти ж розумієш, що їй це не сподобається. Чому б не дати їй погуляти ще годинку?

— Я не по маму.

Джейн вийшла до вітальні. Гебріел спохмурнів, дивлячись, як вона відмикає шухляду, дістає й застібає на собі кобуру.

— Ідеться про Лілі Сол.

— Що саме?

— Вона збрехала. Їй точно відомо, де ховається її кузен.

34

— Я розповіла вам усе, що знала, — сказала Лілі.

Ріццолі стояла в їдальні Сансоне, де зі столу ще не прибрали десертні тарілки. Джеремі тихо поставив перед нею чашку кави, але детектив до неї не торкнулася. І не дивилася на інших гостей, які сиділи за столом. Вона не зводила очей з Лілі.

— Може, вийдемо до іншої кімнати, Лілі, поговоримо наодинці?

— Мені немає чого вам сказати.

— А я думаю, ви багато чого можете розповісти.

Втрутилась Едвіна Фелвей:

— То ставте запитання тут, детективе. Нам усім цікаво буде послухати.

Джейн глянула через стіл на Сансоне та його гостей. Так званий клуб «Мефісто». Хоча Мора й казала, що не входить до нього, сиділа вона в їхньому колі. Ці люди, може, й думали, що розуміються на злі, але були неспроможні його впізнати, навіть якщо воно сиділо за тим же столом. Погляд Ріццолі знову звернувся до Лілі Сол, яка вперто не рушила з місця. «Гаразд, — подумала вона. — Ти хочеш грати так? То так ми й гратимемо, на публіку».

Вона розгорнула принесену теку, дістала аркуш і припечатала його до столу долонею так, що келихи й тарілки мелодійно задзвеніли. Лілі подивилася на аркуш із рукописом.

— Домінікова мати цього не писала, — мовила Джейн.

— Що це? — спитала Едвіна.

— Це лист, яким п’ятнадцятирічного Домініка забрали з Патнемської академії в Коннектикуті. Начебто написаний його матір’ю, Маргарет Сол.

— Начебто?

— Маргарет Сол цього листа не писала. — Джейн подивилася на Лілі. — Це були ви.

Та реготнула.

— Невже я можу зійти за його матір?

Детектив поклала на стіл записник, розгорнутий на сторінці з цитатою з Одкровення.

— Ви сьогодні написали це для мене, Лілі. Ми знаємо, що це ваш почерк. — Вона тицьнула в лист. — Отже, і це — так само.

Тиша. Вуста Лілі зійшлися в тонку лінію.

— Того літа, коли вам було шістнадцять, ваш кузен Домінік хотів зникнути, — заговорила Джейн. — Можливо, після скоєного в П’юриті йому потрібно було зникнути.

Вона глянула на Лілі, небезпечно примружившись.

— І ви йому допомогли. Розповіли всім зручну історію: до міста раптом приїхала його мати й забрала його. Потім вони виїхали з країни. Але то була брехня, чи не так? Маргарет Сол ніколи не приїздила по сина. Вона не приїздила взагалі. Чи не так?

— Я не мушу відповідати, — сказала Лілі. — Я знаю свої права.

— Де він? Де Домінік?

— Коли знайдете його, розкажете мені.

Лілі відсунула свій стілець і підвелася.

— Що відбулося між вами того літа?

— Я йду спати.

Вона розвернулася й рушила до дверей їдальні.

— Він зробив усю брудну роботу за вас? Тому ви його захищаєте?

Лілі зупинилася. Повільно розвернулася, і очі її сяяли небезпечним вогнем.

— Коли померли ваші батьки, вам дістався непоганий спадок, — зауважила Ріццолі.

— Я успадкувала будинок, який ніхто ніколи не купить. І банківський рахунок, яким заплатила за свою освіту, і ще дещо, але небагато.

— Ви мали добрі стосунки з батьками, Лілі? Чи сварилися?

— Якщо ви думаєте, що я…

— У всіх підлітків таке буває. Але можливо, ваші сварки зайшли дещо далі. Можливо, ви не могли дочекатися, щоб виїхати з цього мертвого містечка й почати жити по-справж­ньому. Тоді приїздить на літо ваш двоюрідний брат і підкидає вам ідеї, як можна реалізувати цю втечу трохи простіше й швидше.

— Ви й гадки не маєте про те, що сталося!

— То розкажіть мені. Розкажіть, чому ви знайшли тіло Тедді в озері, чому саме ви знайшли свою матір під сходами.

— Я ніколи їх не скривдила б. Якби я знала…

— Ви були коханцями? Ви з Домініком?

Обличчя Лілі пополотніло від люті. Протягом однієї гострої мов лезо миті Джейн думала, що жінка зараз кинеться на неї.

Але тишу порушив гучний дзвін. Усі перевели погляд на Сансоне.

— Це сигналізація проти вторгнення, — мовив він і підвівся. Підійшов до контрольної панелі на стіні. — Спрацювала на вікні в сад.

— До будинку хтось уліз? — спитала Ріццолі.

— Це він, — тихо мовила Лілі.

До їдальні ввійшов Джеремі.

— Містере Сансоне, я перевірив. Вікно зачинене.

— Тоді це може бути проста несправність. — Сансоне подивився на присутніх. — Гадаю, вам усім краще лишатися тут, поки