Клуб «Мефісто» - Тесс Геррітсен

— А ви що тут робите? — спитала Джейн.

— Чула, він знайшов Лілі Сол.

— Та знайшов.

— Ви її вже розпитали?

— І вона нічого корисного не сказала. Ми ані на крок не ближчі до правди. — Джейн глянула туди, куди саме під’їжджав фургон Олівера Старка. — Що тут відбувається?

— Ми всі приїхали зустрітися з Лілі Сол.

— Ми? Тільки не кажіть, що й справді приєдналися до цих скажених.

— Я ні до кого не приєднувалася, Джейн. Але мій дім було позначено, і я хочу знати чому. Хочу почути, що може сказати ця жінка.

Мора розвернулася й попрямувала до будинку Сансоне.

— Агов, док? — гукнула Джейн.

— Так?

— Будьте обачні з цією Лілі Сол.

— Чому?

— Вона або несповна розуму, або щось приховує. — Детектив помовчала. — Або і те, і інше.

* * *

Навіть крізь зачинені двері Корсакової квартири Джейн чула гупання танцювальної музики, наче калатання серця в стінах. Чоловікові було п’ятдесят п’ять років, він пережив серцевий напад, і «Staying Alive»[14], певно, пасувала йому найкраще. Ріццолі постукала, страшачись побачити у дверях Корсака в облягальному диско-костюмі.

Він відчинив, і Джейн витріщилася на його мерехтливу шовкову сорочку з колами поту під пахвами. Комір було розстібнуто, з нього визирали горилячі пасма волосся на грудях. Бракувало лише золотого ланцюга на товстій шиї.

— Дякувати Богу, — зітхнув він.

— Де вони?

— Досі на кухні.

— Припускаю, обоє досі живі.

— Але горлають голосно. Господи, аж не віриться, що твоя ма знає такі слова!

Джейн ступила через поріг у психоделічне світлове шоу з диско-кулею. У напівмороці було видно з десяток млявих тусівників, які стояли по кімнаті з напоями чи розвалилися на канапі, механічно вмочуючи чіпси в соус. Вона вперше опинилась у холостяцькому барлозі Корсака й мусила затриматися на порозі, ошелешена цим видовищем. Побачила хромовий журнальний столик зі стільницею із затемненого скла, пухнастий білий килим, великий телевізор та велетенські стереоколонки — якби на таку прибити дах, вона зійшла б за будинок. І чорна шкіра — всюди чорна шкіра. Джейн майже бачила тестостерон, що сочився зі стін.

А тоді почула за бадьорим ритмом пісні вереск двох голосів на кухні.

— Ти тут у такому вигляді не залишишся. Якого дідька? Вирішила, що тобі знову сімнадцять?

— Ти не маєш права вказувати мені, що робити, Френку.

Джейн увійшла до кухні, але батьки навіть не помітили її, повністю зосередившись одне на одному. «Що мама із собою зробила?» — подумала вона, витріщившись на тісну червону сукню Анджели. Коли це вона відкрила для себе підбори-шпильки та зелені тіні для повік?

— Ти ж бабуся, заради Бога! — соромив її Френк. — Як ти можеш виходити з дому в такому вбранні? Тільки глянь на себе!

— Принаймні хтось на мене дивиться. Ти ж ніколи не дивився.

— У тебе цицьки з сукні мало не випадають.

— Бо маю чим похвалитися!

— Що ти намагаєшся довести? Невже ти з цим детективом Корсаком…

— Вінс чудово до мене ставиться, дякую.

— Мамо? — втрутилася Джейн. — Тату?

— Вінс? То тепер ти його Вінсом кличеш?

— Агов!

Батьки подивилися на неї.

— О, Джейні! — вигукнула Анджела. — Ти нарешті приїхала!

— Ти про це знала? — люто глянув на дочку Френк.— Ти знала, що твоя мати — розпусниця?

— Ха! — реготнула Анджела. — Чия б мукала.

— І ти дозволяєш матері виходити в такому вигляді?

— Їй п’ятдесят сім років, — завважила Джейн. — Мені що, міряти довжину її спідниць?

— Це… це непристойно!

— Я тобі скажу, що непристойно, — мовила Анджела. — Те, що ти забрав у мене молодість і красу й викинув на сміття. Те, що ти суєш свій хер у якусь чужу дупу, якою перед тобою погойдали!

«Це моя мама таке щойно сказала?»

— Те, що тобі стає нахабства розповідати мені, що пристойно, а що ні! Йди звідси, повертайся до неї. А я залишуся. І вперше в житті погуляю на повну. У мене вечірка!

Анджела розвернулася й поцокала підборами геть із кухні.

— Анджело! А ну повернися!

— Тату, — схопила Джейн батька за руку. — Не треба.

— Хтось мусить її зупинити, поки вона себе не осоромила!

— Хочеш сказати, тебе не осоромила.

Френк струсив доньчину руку.

— Вона твоя мати. Ти мусиш їй пояснити, що так не годиться.

— Вона прийшла на вечірку? То й що? Це ж не злочин.

— Ця її сукня — справжній злочин. Добре, що я приїхав, поки вона не встигла зробити нічого такого, про що потім пошкодує.

— Що ти взагалі тут робиш? Як дізнався, що вона буде тут?

— Вона мені сказала.

— Мама?

— Телефонує мені, каже, що пробачила. Що я можу йти розважатися, бо вона теж розважатиметься. Іде сьогодні на вечірку. Каже, те, що я пішов, — найкраще, що з нею було. Ти скажи, що в біса коїться в її голові?

«Що коїться? — подумала Ріццолі. — Мама йому мститься. Вона показує йому, що їй начхати на його відсутність».

— А цей Корсак, — пирхнув Френк. — Він же молодший за неї!

— На кілька років.

— То ти на її боці?

— Я не стаю на чийсь бік. Мені здається, вам потрібна перерва. Тримайтеся одне від одного подалі. Просто йди звідси, добре?

— Я не хочу звідси йти, поки ми з нею не розберемося.

— Ти справді не маєш права щось їй указувати. І знаєш це.

— Вона моя дружина.

— А що про це скаже твоя дівчина, га?

— Не називай її так.

— А як мені її називати? Блондою?

— Ти не розумієш.

— Я розумію, що мама нарешті розважається. У неї цього небагато було.

Френк махнув у бік музики.

— І ти називаєш це просто розвагою? Оту оргію?

— А як ти назвеш те, чим сам займаєшся?

Батько важко зітхнув і опустився на стілець. Поклав голову на руки.

— Повна лажа. Величезна, йобана помилка.

Джейн витріщилася на нього, більше шокована вибором слів, аніж визнанням шкоди.

— Я не знаю, що робити, — сказав він.

— А що ти хочеш робити, тату?

Він підвів голову, подивився на неї змучено.

— Не можу вирішити.

— Так. Мама буде просто в захваті, як таке почує.

— Я більше її не знаю! Вона наче прибулиця з цицьками вперед. Усі ті мужики, певно, їй під сукню заглядають. — Він різко підвівся. — Годі. Я їй зараз покажу.

— Ні, не покажеш. Ти підеш звідси, негайно.

— Ні, поки вона лишається тут.

— Ти тільки гірше робиш. — Джейн узяла його за руку й вивела з кухні. — Тату, просто йди.

Коли вони перетинали вітальню, Френк подивився на Анджелу, яка стояла з келихом у руках, і диско-куля обсипала її сукню кольоровими блискітками світла.

— Щоб до одинадцятої була вдома! — загорлав він до дружини, а тоді вийшов з квартири, грюкнувши дверима.

— Ха, — кинула Анджела. — Не дочекаєшся.

* * *

Джейн сиділа за кухонним столом, на якому були розкладені папери, і дивилася на настінний годинник, на якому хвилинна стрілка пройшла позначку за