Аліса в країні кохання, або як я закохалась у викладача - Верона Крус

Ліза зайняла другу парту на крайньому ряду, при цьому несміливо запитавши дозволи у сусідки. Я пирхнула і закотила очі. Ну, просто ангел. Вона чомусь мене дико напружувала. Таких людей хочеться взяти за шкірку і вмочити у лайно. Щоб раз і назавжди усвідомили, що світ не крутиться довкола них.

— Вибач, я з вашої групи знаю тільки тебе і Машу, але вона теж новенька, — Лізонька зніяковіло опустила карі очі, обрамлені рудими віями, — тому не могла б ти показати мені університет? — і жалібний погляд на мене.

— Вибач, я не дуже зрозуміла, чому я маю це зробити, поясни ще раз? — і я не була грубою. У нас будова споруди така сама, як і в усіх інших. Двадцяті кабінети на другому поверсі, тридцяті на третьому і так далі. Складно здогадатися чи що? Розуму не вистачить? Ах так, у тебе ж мозок розміром із риб’яче око. — Ну, — вона вмить стиснулася і знітилася. Звикла, що ніхто не відмовляє такій милій дівчинці. Утю-тю, блять. — Мені незручно просити незнайомих людей, а…

— Від чого ж? Тобі треба заводити знайомства в університеті, вливатися в колектив, і таке інше? Давай, вперед! — я всім виглядом показала, що не налаштована на подальшу бесіду і, закинувши рюкзак на плече, вийшла з класу. У коридорі мене наздогнала Химера і Поліна.

— Ліса, що це було? — вони спокійно йшли по обидва боки від мене, намагаючись не відставати. — Ти й минулого разу надто бурхливо на неї відреагувала, що тобі зробила бідна дівчинка? — Ха! Бідолашна дівчинка!

— Я не терплю таких людей! — я спочатку намагалася вгамувати роздратування, але, блять, не вийшло. — Слухай, ти б не могла мені провести екскурсію по університету? — я скорчила жалібний писок, схопивши зеленоволосу за передпліччя. Вона засміялася. — А що буде далі? Слухай, пробач, будь ласка, можеш дати свій диплом, бо в мене температура, я не змогла його написати? Або, вибач, мені так ніяково, але ти можеш позичити мені свій одяг, а то мене збила вантажівка дорогою? — Химера і Поліна ледь не по підлозі каталися від сміху. — Слухай, не можеш вбити для мене людину, будь ласка? Він дихав просто голосно. Хім, не сподобалася вона мені з першого погляду, дупою відчуваю, щось не так.

— Ти перебільшуєш, — скептично відповіла Поліна, заплющивши очі.

— Від чого ж. Ось послухайте.

Я кивнула на Лізоньку, яка про щось розмовляла з викладачкою з права. Вона була жінкою суворих правил, нікому не давала поблажок. Але!

— Мені дуже шкода, — о, нова варіація, — я багато пропустила минулого семестру через хворобу, тому сильно відстала в програмі, а я ще претендую на стипендію, ви не могли б не питати мене якийсь час, поки я не засвою пройдене з моїм репетитором? — я загарчала від люті, з гуркотом опустивши на стіл рюкзак. Гидко.

З цієї ж причини я з передчуттям чекала на середу. Я маю на увазі соціальну психологію. Ох, ось тоді я відірвусь!

Однак і Макс, схоже, піддався чарам цієї овечки. Вівці останньої. Він вирішив познайомитися з новенькою, тому розпитував її про програму, за якою вона навчалася в універі, про поняття, які знала. Однак наша Лізонька лише заспівала пісеньку про тяжку хворобу, жалісно пом'явшись біля своєї парти, спідлоба дивлячись на викладача. Де ж була її хвороба, коли вона приїжджала до підвалу, щоб потріпати мої нерви? Гаразд, чим менше я буду про неї думати, тим менше я нервуватимуся ...

— Вибач, Алісо, — та ти задовбала, що тобі потрібно знову? — Я хотіла поговорити про нашу першу зустріч, — вона закусила губу, віхитуючись від мене, — ти теж модель, і досвіду в тебе точно більше, чи не могла б ти дати трохи порад? А то я подивилася знімки, їх надіслали до агенції, і я явно програю на твоєму тлі. Ти, мабуть, давно цим займаєшся, а я почала лише цього року, тож…

— Наша Аліска модель?! — одразу скрикнув Денис, найкращий друг Філіпа, після чого я підняла ненависний погляд на дівчину. — Філ дізнається - охуєє.

— А ти нікому не казала? — збентежено залепетала руда.

Я її зараз удушу прямо тут.

— Так, ніхто не знав. І ось тобі перша порада: хочеш бути гарною моделлю - вчися тримати язик за зубами, — холодно відрізала я.

— А як це пов'язано? — Ну я ж кажу, тупувата.

— А пов'язано це так, що інакше скоро тобі його вкоротять, — дбайливо заспівала я, мило їй посміхаючись. — А, друга порада! Не лізь до мене. У цьому випадку я розмажу твою модельну мордочку об найближчу стіну.

У коридорі повисла мертва тиша. Я з непроникним обличчям почала доробляти домашнє завдання на наступну пару. Ліза так і залишилася вражено стояти.

— М-да, і чим ти насолила Алісці, що вона тобі горлянку перегризти готова? — риторично спитав Ден. — Хлопця ввідбила? —  Питання залишилося без відповіді. А до кабінету хтось підійшов.

— Вітаю, четвертий курс, у вас не буде третьої пари. Ви всі можете йти додому, Тамара Віталіївна підвернула ногу і зможе повернутися до роботи тільки з понеділка, тому всі вільні, окрім Волошиної, — чудово, є час поговорити з Максимом, я скучила за ним. — Затримайтеся, Алісо, я хочу поговорити з вами.

Я пройшла в аудиторію та почекала, поки зачиняться двері за викладачем, підійшла до першої парти і сіла на край.

— Щось трапилося? — спитав Максим, не відриваючись від телефону. — Поводишся агресивніше, ніж зазвичай, і я дізнався, що вчора ти ночувала в підвалі, чому мені не подзвонила?