Аліса в країні кохання, або як я закохалась у викладача - Верона Крус

Коли я почула вібрацію, вже спала. Телефон лежав біля подушки, тому я одразу ж прокинулася. Сонно примружившись, я ледве могла прочитати текст, ігноруючи сліпуче світло екрану.

Я посміхнулась.

Максимка: «Привіт. Спиш?»

Я: «Друга година ночі. Сам як думаєш?»

Відправила і одразу ж відкинулася на подушку, знесилено заплющивши очі до наступної вібрації.

Максимка: «Як щодо прогулятися? Надворі красиво», — ага. А ще страшенний холод. Чудова ідея!

Я: «Хороші дівчатка не виходять із дому пізньої ночі на зустріч із сумнівними хлопчиками».

Максимка: «А ти хороша? Ну, а якщо ми скажемо, що зараз ранок?»

Я: «З чого це тобі так закортіло мене побачити? Вилізти з-під теплої ковдри о другій годині ночі? Навіть заради тебе я не здатна на таке. Або, гаразд, але не довго. Де ти?"

Відповідь прийшла тієї ж миті:

Максимка: «Буду біля твого будинку за десять хвилин. Спускайся».

Я приречено зітхнула, перекотившись на спину. Полежавши так півхвилини, я рішуче підвелася і пішла перевіряти матір. Нічого незвичайного, її не було вдома.

Спустившись, я помітила знайомий силует. Максим стояв під ліхтарем.

Я підійшла ближче.

— Я неймовірно радий, що ти прийшла, — з усмішкою сказав психолог, притягуючи мене до себе так різко, що я ойкнула.

Макс сканував моє обличчя зеленими очима, а я намагалася ігнорувати слабкий, але відчутний запах перегару.

— Ти пив, — я стиснула його обличчя в долонях, — не хочу думати, що ти вів машину.

— Я трохи випив, — зізнався Макс, — і я прийшов сюди пішки, — він збентежено посміхнувся.

— Але ж далеко йти, — я насупилась.

— Так, тепер я знаю, — його руки ковзнули під куртку мені на талію. Я здригнулася.

— У тебе руки крижані, — я дала йому потиличник, — ти замерз!

— А ти найпрекрасніше, що траплялося зі мною в житті.

Я завмерла. Ці слова, видихнуті кудись у моє плече, здивували мене. Він ніколи не казав мені подібного. У наших із ним стосунках (якщо їх можна так назвати) взагалі було не надто багато романтики.

— Ти п'яний, у цьому вся річ, — я намагалася переконати в цьому швидше себе, ніж його.

Ми дуже довго ходили тієї ночі. Багато сміялися, цілувалися, ми зайшли до цілодобової піцерії, де нас зустрів похмурий касир із холодною піцею. Але ми були задоволені цим. Я не пам'ятаю, як ми опинились у Максима в машині, але тоді було вже близько шостої години ранку. За годину треба було вставати.

— Мааакс, мені час додому, — як мені подобалося його ім'я.

— Лисиця, — його гарячий шепіт обпалив мою шию, — може, ну його, — і в цей момент він мене вкусив. Вкусив вашу матір.

— Хочу нагадати, Максиме Олександровичу, що у нас із вами завтра, тобто вже сьогодні, тренінг, але я на нього не прийду, у мене справи.

— Гаразд, ділова, поїхали.

Через якийсь час ми опинилися біля мого будинку, а за вікном машини з'явилася моя багатоповерхівка.

— Ми приїхали, — чомусь прошепотів він мені.

Я кивнула і простягла руку до його обличчя, а Макс дзеркально повторював все за мною. Він упіймав мої руки і невагомо цілував кожен мій пальчик, а я просто посміхалася.

— Я думаю, мені час, — прошепотіла я, ковзаючи губами по його щоці.

— Так іди, — просто відповів він, а я вдихала аромат його м'ятного парфуму змішаний з табаком і запахом дорогого міцного алкоголю.

— Ти тримаєш мене.

— Правильно, — Максим коротко торкнувся моїх губ. — З тобою тільки так, ти ж втечеш від мене, варто мені тільки відвернутись.

***

— Що це, Алісо? — сердито прокричала візажистка, вказуючи на червоні цятки, що неохайно виднілися по всьому тілу, — засоси? Я ж тобі казала, що їх тональний крем не бере. А це ще що, ангідрит твій перекис марганцю, це що укуси? Ви подуріли?

— Так? А я не помітила, — байдуже наголошую. Так ось чому було так боляче. Він просто чортів вампір.

— Ще трохи, і я думатиму, що він тебе б'є, — серйозним тоном сказала дівчина, на що я лише коротко посміялася.

— То що ж у нас сьогодні? — взявши мандарин, що лежав на столі серед макіяжу, і підняла листок із замовленням на зйомку. — Так, шкіра, кхм-кхм, — я миттю переглянула вимоги, не надто вчитуючись, і серед паперів я натрапила на фотографії рудоволосої дівчини. — Що це? Зріст 172, вага 53, розмір ноги 38 ... Я щось її раніше не бачила. Новенька? Гаразд, потім вирішимо, — я відламала ще дольку, — а от і мій благовірний. Ми з Хім як раз обговорювали твою творчість на моїй шкірі. Мальовничо, звичайно, але сильно заважає, милий.