Аліса в країні кохання, або як я закохалась у викладача - Верона Крус

— Ти з глузду з'їхала? Скільки йому? Тридцять п'ять? Це аморально, — мама накрапувала валеріанку в склянку, постійно притискаючи руку до серця.

— Лише тридцять. Він старший за мене всього на десять років і нагадаю тобі, що я повнолітня. До того ж він дуже освічена людина, працює і сім’я в нього зразкова. Як ти там казала? З моєю репутацією мене не візьмуть заміж? Ну от радій, в перспективі я вийду за нього заміж.  Все окей.

—  Ні, Алісія, не окей. Може, він примушує тебе або шантажує? —  мама зі всією надією подивилась мені в очі, ну а я що? Мені немає що їй сказати. — Ти тільки скажи, я звернусь до наших адвокатів, ми йому обмежувальний припис видамо.

— Мам, ти фільмів передивилась? Немає ніякого підступу, він мені подобається, я йому теж. Ми дорослі люди і самі можемо вирішити, що робити.

— Він дорослий мужик, а ти наївна малолітка, йому ровесниці не дають, от і шукає собі таких дурочок як ти. Значить так, ви негайно з ним розходитесь, інакше…

— Інакше що? Увімкнеш режим примірної матусі? Давай будемо відвертими, ти хочеш, щоб я добре вчилася тільки для того, щоб похвалитися своїм інвесторам чи вдало видати заміж. В тебе ж типовий синдром «шизофреногенної матері»*. Я для тебе просто проєкт… — я відчула, як по щоці пройшлись долонею зі всією люттю.

— Закрий рота і стеж за язиком. А інакше я силоміць заберу твою карту та мотоцикл. Нагадаю, ти досі на моєму забезпеченні, і будеш робити те, що я тобі скажу. Збирайся, ти їдеш у Париж до Насті на Новий рік, — я встигла помітити тільки холодний погляд і почути цокіт її підборів по кахлю кухні. Як завжди, вона мене вдарила, відправила в іншу країну і пішла. Нічого нового, хоч іноді фантазію виявляла б.

Франція

Париж здатний назавжди закохати в себе будь-кого, хто одного разу пустить його у своє серце… Париж у січні — найкраще місце для спокійного читання класиків у кафе, зимовий і дуже красивий. Різдвяна казка у Франції беззастережно прекрасна, але є одне "але". Казка колись закінчується.

— Знову з Максимом листуєшся? Треба було брати його з собою, бо ваші соплі я скоро перестану сприймати, і це тебе Каті не здала, а вона між іншим питала — говорила тітка, вибираючи чергову річ на розпродажі. Кращий час для покупок взимку, багато крутих речей та мінімум ціни.

— Щоб її інфаркт схопив? Ну ні. Вона думає, що ми розійшлися, хай так і далі думає. Я сподіваюся, що ти все таки промовчиш.

— В мене рот на замку, але мені не подобається цей Філіп. В нього є мотив знищити репутацію психологу, і разом з цим ваші стосунки. Ти ж розумієш, що коли він дізнається, то донесе все Каті, а їй начхати на твої почуття. Вибач, це правда життя, хоч вона і моя сестра, але мати дивна, — моїй тітці було тридцять п’ять, і вона була сестрою тата, яка виняньчила мене з самого малечку. Все дійшло до того, що якийсь час я навіть називала її мамою, але потім Настя переїхала до Парижу, і з того часу кожні канікули я проводила тут, щоб відпочити від повчань матері. Вона ж була в захваті від думки, що «її взяла» і я поїду працювати до Парижу і паралельно буду навчатись в школі бізнесу. Але, вона не взяла до уваги одне, доки сама не захочу — не поїду.

— Мені виповнилося двадцять один два дні тому. Це вік повноліття в світі. Що вона може зробити? Я маю право вирішувати з ким мені бути. Я тихо-мирно довчусь четвертий курс, а вона не з'являтиметься вдома. Паралельно буду шукати роботу і з’їду від неї, гарний план?

— Ça me plaît pas, ça, Alise*. Пам'ятай, що я прийму тебе за будь-якого результату. Гаразд, ходімо, у тебе літак увечері.

***

— Що вона тут робить?

Зимові канікули та передостання сесія пролетіли дуже швидко. Ось мені двадцять один, і знаєте, хто мене не привітав? Мати, так, власна мати. Вона забула. А ще ми з Максом ходили на ковзанку. Напевно, це буде одним із найстрашніших спогадів мого життя. Я ніколи особливо добре не каталася на ковзанах, а коли там величезна кількість людей, які ніби спеціально тебе підрізали і норовили збити — це перетворюється на пекло. Але, варто зазначити, я жодного разу не впала, завдяки своєму хлопцю.

І ось він перший день в новому семестрі. Встати з ліжка виявилося дуже складно, особливо коли тебе придавлювало тепле тіло антропоморфного змія-спокусника, який ласкаво шепотів: «П'ять хвилин полежимо і встанемо». Але зі мною такі спокусливі штучки не працюють, тому він був безжально скинутий з ліжка на підлогу. Я ще й наступила на нього, коли спускалася. Щоб не відволікався на дурниці.

Ну, а тепер почнемо.

Ні, я знала, що Химера перевелася до нас, але що тут робить ВОНА?

— Доброго ранку, моє ім’я Ліза, я перевелась до вас, тому прошу бути зі мною поблажливішою, — ніфіга собі. Та я в житті з новенькими поблажливою не була, а з тобою, тварюка руда, тим паче.

Але моє зеленоголове диво вихором увірвалося до аудиторії разом із дзвінком, який замінив Хим фанфари.

— Лисице, щастя моє, рибо моя, скільки ж ми з тобою не бачилися, — вигукнула вона, розкидаючи руки для обіймів.

— Химера! — я підлетіла до неї, обіймаючи. — Та два тижні — вічність без тебе! — група ошелешено дивилась на нас. Звичайно ж, я зовсім випадково зачепила руду тварюку.