Його жага - Альбіна Яблонська

Марсель

Я дивився їй у вічі.

Притискав Каміллу до себе і не давав відірватися від губ, хотів цілувати її без упину. І безупинно входити до неї — знову і знову, спостерігаючи зміни у погляді. Як він стає то чітким, то знову туманним. Вона ніби втрачала над собою контроль. А входження відбувалися все швидше та швидше.

— Я його ніколи не кохала. Сумувала за тобою. 

— Ти не уявляєш, як сумував за тобою я, мала. 

Ми сплітали пальці і дихали в унісон. Вона рухалася граційно, ритмічно. Як уміла наїзниця. Нехай і не робила цього дуже давно, але я розбудив у Каміллі те дівчисько, з яким трахався вперше. Ту вередливу зведену сестру, яку не зміг забути. Я проніс це почуття через біль, через страждання. Воно врятувало мене від руйнування. Мені просто було за що боротися, заради чого жити. 

Це була жага. Шалена спрага знову це зробити. Відчути її як частину себе і нагородити чимось ціннішим, ніж просто хіть чи твердий член бандита. Це були почуття, яких я не відчував більше ні з ким у цьому світі. Тільки з нею, тільки з Каміллою. І боюсь, що це не вилікувати.

— О! — здригнулася вона в оргазмі. — Марс, о боже... 

Її трясло в агонії, як у найкращі часи. Ми знову були разом і кінчали майже одночасно. Вона дзвінко кричала, я робив це безмовно — тільки вп'явшись ротом в її груди. Дівоче тіло тремтіло від екстазу, а соски стали твердими, як і моє бажання залишити її тут, біля себе.

Я тримав це дівча на собі і не давав їй злізти. Все насолоджувався її запахом, її ароматом. Нюхав, як пахне спітніла шкіра. Пробував її на смак як рідкісний десерт, привезений з далеких країн. Я так довго до цього йшов — і на язиці знайомий смак. У ніздрях знайомий запах. Мені не ввижається — вона дивиться на мене млосним поглядом і... вдоволено усміхається. 

Трохи п'яна. Трохи божевільна. Злегка відбита від життя. Але моя. Це точно була моя Кем. Саме та, яку залишив на волі. А сам пішов, щоби повернутися сильним. 

— Тобі сподобалося? — роздивлявся я її очі. Такі глибокі, пронизливі. Красиві. Завжди любив у них дивитись, бентежачи власницю. — Не міг уже терпіти. Ти просто зводиш мене з розуму. Я злетів із котушок, як тільки взяв тебе на руки. Це сильніше за мене. Хочу тебе трахати постійно. Кожен день. І так решту життя.

— Думаєш, нам ще багато відведено?

— Тобі видніше. Ти ж бачиш майбутнє? Чи не так?

Я ніколи не сумнівався в її дарі. Може, Камілла не завжди вміло користувалася ним. Але те, що він є — це факт. Потрібно лише розкрити ці здібності. Не задавлювати їх, не звинувачувати її в проблемах. А дати нормально розібратися в собі. 

— Мені соромно розповісти, що я бачила про нас із тобою. 

Вона посміхалася. Сиділа напівгола на мені. Дивилася в очі і гладила мене по волоссю. Усміхалася. 

— Тобто… 

— Суцільний сором. Вульгарщина.

— Вульгарщина? — перепитав я зі сміхом. — Виходить, справдилося. 

— Майже. Я не так все бачила. Але знала… Знала, що це станеться. Але може бути так, що я сама цього хотіла. Тому й думала. Тому й бачила уві сні нас разом. 

— Ти просто бачила мій сон. У мене таких багато, мала. — Я ледве торкнувся її губ. Вони були сухі. Пересохли через напруження. Потрібно ще випити. І піти на танці. — Хочеш, ми підемо і потанцюємо?

— Потанцюємо? Дискотека? — морщила ніс Камілла. — Тобі скільки років, Марсель? Ми ж дорослі люди. Чи ти вирішив, коли я трахнулася з тобою прямо на стільці, то я піду танцювати, як п'яна студентка?

— Звісно.

— Ні, я не буду.

— Коли ти востаннє відривалася? 

— П'ять років тому.

— П'ять років тому? Це на весіллі з Джошем, чи що?

— Ха-ха-ха… — заливалася вона сміхом. А я ловив ці миті, наче щось таємне. Боявся, що міраж розтане. Або я скоро здохну, мене хтось пристрелить. І тоді цей дзвінкий сміх буде останнім, про що згадаю. І дам собі привід посміхнутися наостанок.

— Що смішного?

— Ми не мали весілля. Просто розписалися без свідків.

— Просто розписалися? — застигло в мене на морді здивування. — Ото вже виродок — навіть весілля зажлобив! Не подарував нареченій сраного танцю! Твій Джош — він… — хотів я облити того мерзотника брудом.

Але Кем заткнула мені рота поцілунком. Злізла, щоб одягнутися. І взяла мене за руку.

— До біса Джоша. Гайда відриватися.

Ми випили по чарці і пішли на танцпол. 

Все це було схоже на марення і дитинство, але я давав їй те, чого вона хотіла. Звичайну свободу. Повертав їй смак звичайного соковитого життя без довбаних шор на очах. Ми танцювали та смокталися. Я був п'яний від можливості знову мати цю жінку. Знову обіймати її, пестити. Затискати в кутку, доки ми піднімаємось на ліфті в номер. Знову роздягати її та заганяти під душ, щоб змити з неї солоний піт. А потім знову змусити спітніти.

— Хочу ще, — шепотів я на вухо. 

І ми займалися цим на ліжку. Вона смикала простирадла, стогнала, задихалася від радості відчувати себе живою. І я усвідомлював, що жив недаремно усі ці роки. Навіть якщо ця ніч — остання… Мені все одно не шкода здохнути. Жаль лише втратити її знову. 

Тепер я твердо знав — або втримаю її поряд, або помру. Третього не дано. 

Надто сильно я загруз в її очах, щоб змиритися з самотністю.