Наша дахозносна весна - Анна Харламова

Лука.

 Мен.

  Минуло два дні.

  СИДИМО на узбережжі з усіма друзями. Сьогодні теплий день відчувається в повній мірі весна. Над бухтою височить сонце, яке мерехтить та поблискує на тихій воді. В повітрі відчувається аромат бризу, хвої та морепродуктів, якими ми вирішили пообідати. 

   Лейла йорзає на пледі, готуючись до введення у справи наших друзів. Уявляю шок Ілая. Головне, щоб він мені шнобеля не розбив. Хоча… на його місці б я все-таки розбив носа тому, хто ще одружений, а вже планує весілля з моєю сестрою. У мене немає рідних ні сестер, ні братів, але коли я познайомився з Лейлою - я здобув друзів, які стали моєю сім'єю. Тож, сподіваюсь, що якщо Ілай і захоче влупити мені в носа - то це буде по-братерськи, мається на увазі, що я не вмиюсь юшкою. 

   Всі трохи розслабились після білого вина та поїдання свіжих омарів, і я вирішив, що час повідомити дві новини. Перша - я одружений. Друга - ми їдемо до Каліфорнії мене розлучати, щоб я міг одружитися з Лейлою - коханням усього мого життя. 

   Ну, що - повний вперед!

   Лейла торкається моєї руки, дивиться мені в очі і легенько хитає головою. Її підтримка - це благословення. Вона все так спокійно сприйняла, що іноді я дивуюсь цьому. Моя наречена - ідеал. 

   — Народ… — Я прокашляв і продовжив. — У нас тут виникла одна проблемка… 

   Всі голови спрямувались на нас. Хвилювання, нетерплячка та наполоханість - все це було на їхніх обличчях. 

   — Не хвилюйтесь… нічого такого… Просто…

   Дійсно “нічого такого”... “Звичайна новина”. 

   — Коротше - я одружений. Мені було тоді вісімнадцять. Вегас. Випивка. І я не знав, що то справжній папірець, поки ми з Лейлою не пішли брати дозвіл на одруження. — Дивлячись у вічі Ілаю, кажу я скоромовкою. 

   Ілай надпиває вина. Ковтає. Знову надпиває вина. Ковтає. Дивиться на мене і запитує. 

   — Оригінально. Нічого не скажеш. 

   — Знаю. Ілаю, ти знаєш мене… Я і сам нічого не знав. Чесно. 

   — Я тобі вірю, але що тепер будете робити? Ти знаєш, де живе та дівчина? — Запитує Ілай по факту. Він, як брат одразу ставить логічні запитання. 

   — Ми їдемо до Каліфорнії… Я знаю лише одне місце, де вона тоді жила. 

   — Це було десять років тому. Гадаєш, вона нікуди не могла поїхати? — Спокійно запитує Ілай і я розумію, що носяку мені бити ніхто не буде. Ну, хоч це добре. Поїду до Каліфорнії з цілим обличчям. 

   — Ми дізнаємось про це, лише коли будемо там. — Додає Лейла. 

   — Я думала це в нас все заплутано було. — Сміється Лія.

   — Перше місце ваше. — Крістіан підіймає келих і робить ковток. Сміється.

   Всі підтримують веселий настрій Лії та Крістіана. Коли починає сміятись Ілай - я розумію, що все пройшло бездоганно. Ось, що означає сім'я. Міцна сім'я. Де один за одного. Коли я ріс - у мене такого не було. У нас не було в родині таких відносин, які б можна було охарактеризувати, як теплі та дружні. Лише після того, як батьки розлучились, все трохи змінилось. Кожен пішов своїм шляхом. Кожен з них одружився вдруге, і здається вони щасливі, але в той час коли я був малим, через те, що вони не розуміли одне одного, на мене мало звертали увагу. А коли цю увагу захотіли мені дати і мама, і батько - мені вже було сімнадцять. Я вже навчився жити власним життям. Я підтримую з ними хороші відносини, але це точно не ті відносини, де діляться всім. 

   Коли я зустрів Лейлу, я ще не знав, як відкривати свою душу та серце, але біля неї інакше не можливо. Вона щира, добра, світла і коли вона дивиться на тебе - її очі наче сканують твоє серце та душу. Завдяки їй, я навчився відкриватись… ділитись своїми емоціями, мріями, страхами та що там казати, я все їй розказую. Ми одне для одного відкрита книга. От тому Лейла ось так от сприйняла інформацію, яка впала на нас, як сніг на голову. Вона знала, що я ніколи їй не брехав. Якщо б я знав, що я і досі одружений - я б розповів. 

   — Коли їдете до Каліфорнії? — Цікавиться Слім.

   — Через кілька днів. — Відповідає Лейла. 

   — Літак? Потяг? Авто? — Запитує Ноа, тримаючи Слім в обіймах. 

   — Авто. — Стискаю руку Лейли, коли відповідаю.

   — Це займе трохи більше двох днів. — Каже Саммер і робить ковток вина. 

   — Ми вирішили, що хочемо трохи поподорожувати. — Пояснює Лейла, тулячись до мене. Я обіймаю її і цілую у скроню. 

   — Вау! Круто! — Натхненно вигукує Слім.

   — Повністю згодна. — Усміхається Лейла і цілує мене у підборіддя, а потім знову кладе голову на груди.

   — Тоді - вип'ємо за те, щоб ваша подорож зміцнила ваші відносини і ви нарешті змогли отримати папери на одруження. — Ілай підіймає келих, а іншою рукою обіймає Саммер. 

   Ми дякуємо з Лейлою і підіймаємо усі разом келихи. П'ємо за те, щоб все було на нашому боці.