Наша дахозносна весна - Анна Харламова

Лука.

 Мен.

  Минув місяць.

  МИ стоїмо у черзі, щоб взяти наші дозволи на шлюб. Перед нами одна пара, яка дуже швидко отримує бажане, і цілуючись йде радісно до виходу. Ми робимо крок з Лейлою до темноволосої жінки років шістдесяти, яка сидить за комп'ютером і дивиться на нас. 

   — Вітаю. Ваші документи. 

   Я простягаю наші із Лейлою документи і кажу.

   — Ще хвилинка і ми будемо святкувати.

   — О, так! — Лейла стискає мою руку ще міцніше і тулиться до плеча. 

   Ми дивимося одне одному в очі і я говорю.

   — Кохаю тебе.

   — І я тебе кохаю, красунчику.

   Жінка дивиться на нас і промовляє.

   — Документи на розлучення. 

   — Які документи? — Перепитує Лейла.

   — На розлучення. — Повторює жінка за комп'ютером.

   — Я не була заміжньою. 

   — Ви ні. А ваш наречений так. 

   Я дивлюсь на Лейлу і хитаю головою. В моїй голові мільйон думок, але не в одній із них, я не одружений.

   — Це якась помилка. — Кажу я Лейлі.

   — Нічого не розумію. Ти що одружений? 

   Знову хитаю головою і повертаюсь до чорноволосої жінки на ім'я Віола. Так написано на її бейджику. 

   — Ви напевно помиляєтесь. 

   Вона хмикає і повертає до нас монітор.

   — Ви одружені на місіс Родрігез. Марії Родрігез. 

   Я шоковано дивлюсь на монітор і до мене доходить суть того, що я бачу і того що чую. Як бляха-муха таке могло статися?! Що за фігня?! 

   — Дякую. Можна наші документи. — Простягаю руку і забираю документи, і тримаючи за руку Лейлу, крокую від столу, де ми щойно отримали дозу шоку. 

   — Поясни, що це означає?! Ти що одружений? — Голос Лейли тремтить, але вона не збирається влаштовувати істерик. Це не в її манері. 

   — Так. 

   — Так?! Як нафіг таке могло статись? І як ти міг мені нічого не розповісти? — Лейла нервово забирає волосся, яке спадає їй на чоло. 

   — Лейло - я сам в повному шоці. Це було десять років тому. Я гадав, що це все лише папірець з Вегасу. Хто знав, що це все по-справжньому?!

   — Бляха-муха! Це по-справжньому, Лука! І ми в повній дупі. Вегас! Ти одружений! Сюр якийсь! Я що на іншій планеті, чи що?! — Лейла дивиться на мене і в її очах я бачу страх. 

   О, ні! Тільки не це! 

   Я кладу документи на сусідній столик і перелякано хапаю її обличчя в свої долоні. Дивлюсь їй в очі і кажу.

   — Лейло, кохана моя - все буде добре. Я все виправлю. І ми скоро одружимося. Тільки прошу буть поруч. Розумію… новина шокує, але я і сам не знав. Прошу… тільки не йди від мене. Я не хотів брехати. Я сам нічогісінько не знав. — Я хвилююсь і боюсь лише за одне, - боюсь, що Лейла розвернеться і піде геть, але вона робить зовсім інше і я видихаю. Її руки довкола моєї талії і вона обіймає мене.

   — Ти що дурник?! Я ж тобі пообіцяла вічність. Куди я від тебе дінусь?! Ніколи і нікуди. Ми разом. І нам потрібно вирішувати цю проблему. Тож… де вона живе? 

   Лейла дивиться на мене, а я лише знизаю плечима. 

   — Не знаю. Але знаю одне, - що я найщасливіший чоловік - бо ти моя. — Я її цілую і кажу. — Вперед вирішувати проблему.