Наша дахозносна весна - Анна Харламова

   — Уявляєте скільки всього бачили ті стіни? — Лія кусає шматочок сиру і її очі сяють, коли вона це каже.

   — Ми навіть знайшли під шпалерами надпис, якому вже майже дев'яносто років. — Крістіан подивився на Лію і вони усміхнулись одне одному.

   — І що то був за надпис? — Цікавиться Саммер.

   Лія з захватом відповідає.

   — “Виходь за мене Шарлотто!”. 

   Ми з дівчатами в унісон ахнули і це пролунало, як спів янголів. 

   — Як це мило. — Кажу я, прикладаючи руку до грудей.

   — А знаєте, що ще було написано під цим надписом? — Запитує Лія і ми всі просимо сказати. — Там було написано вже жіночою рукою - “Я згодна, Едварде!”. 

   Ми знову наче той хор ангелів вдруге заспівали. 

   — Вау! Як це романтично! — Саммер тулиться до Ілая, і мій брат її ніжно цілує у скроню. Ця парочка створена одне для одного. Я так тішусь, що всі хто є в цій кімнаті - щасливі. Саммер з обручкою, Лія також і Слім, яка саме зараз прокручує своє колечко на пальці. Я за них дуже рада. Сподіваюсь, що Лука теж скоро одягне на мене знак свого кохання. Я не наполягаю, але ми вже давно разом і я кожного разу думаю - “Коли вже?”.

   — Дуже-дуже романтично. — Лія торкається руки Крістіана і додає. — Ми обережно зняли паром цей шматок шпалер з надписом і узяли його під скло. Тепер ці слова майорять над каміном, який ми теж реставрували. 

   — Романтика в той час була на кожному кроці. Гарно… — Слім обіймає за шию Ноа і той цілує її у щічку. 

   Дивлюсь, як Лука вдихає і видихає. Він явно нервує і щось його напружує. Його обличчя схвильоване та здається його от-от вхопить удар. Я перелякано торкаюсь його руки і запитую.

   — Коханий, все гаразд? Що з тобою?

   Він ковтає. Облизує губи. Знову ковтає, а потім підіймається і подає руку мені. Я панікую - бо ніфіга не розумію. Що сталося? Хоч я і не розумію нічого, я підводжусь і дивлюсь на нього перелякано та розгублено. 

   За мить Лука встає переді мною на одне коліно і я зойкаю, затуляючи долонею губи. Дівчата знову влаштували хор янголів, а потім всі разом затамувавши подих, бо мій коханий в цю саму мить дістає з кишені коробочку. Відкриває її і запитує.

   — Лейло, кохання мого життя, моя весна… Моя Бджілочко… ти мій світ, моє все і в тобі я бачу свою вічність. Вийдеш за мене? Подаруєш мені свою вічність? 

   Я хитаю головою. З очей вже ллється водоспад, і я шмигаючи носом, кажу. 

   — Так! Так! Моя вічність - твоя! Як і твоя вічність належить мені. — Лука кліпає, в його очах сльози… він дістає каблучку і одягає мені її на пальчик. Цілує її, і підіймаючись, хапає мене в обійми. Я відповідаю з неймовірним пищанням і ми цілуємося шалено та пристрасно і що саме головне не припиняємо сміятись та плакати. 

   Наша братія підіймається з щасливим пищаннями, вітаннями, і накидуючись на нас з обіймами, хихотять, як і ми.