Адвокат негідників - Джон Гришем

— Ну, я ж кажу, все було так швидко. Поки я зміг зорієнтуватися, вже пролунали постріли, і ми лише стріляли у відповідь.

— І ви не побачили Кітті Ренфро в кінці коридору, на відстані тридцяти кроків, одягнуту в білу піжаму?

— Ні, я її не бачив.

Невтомно допитуюся у нього про все, що він бачив і що мав бачити. Витиснувши з цієї теми все, що можу, знов повертаюся до теми поліцейської процедури. Хто дозволив залучити спецпризначенців? Хто був у кабінеті в момент прийняття рішення? Чи вистачило йому або комусь іншому здорового глузду сказати, що, можливо, в такій операції не було необхідності? Чому ви відклали початок до третьої години ранку, коли було так темно? Що спонукало вас повірити, що Дуґ Ренфро був аж таким небезпечним? Він починає губитися, втрачати самовладання. Дивиться на Фінні в пошуках підтримки, однак той нічим зарадити не може. Кидає погляд на присяжних — і не бачить нічого, окрім недовіри.

Я напосідаю, викриваю усе безглуздя їхніх процедур. Говоримо про їхню підготовку і спорядження. Мені вдається долучити до судового розгляду танк, і суддя Пондер дозволяє мені показати присяжним його збільшене фото.

Справжні веселощі починаються тоді, коли я отримую дозвіл звернутися до інших провалених операцій. Сумеролл брав участь у двох попередніх випадках надмірного застосування сили, і я розпитую його про ті епізоди. Час від часу він червоніє. Час від часу пітніє. Нарешті о 18:00, після того, як Сумеролл провів за трибуною чотири виснажливі години, суддя Пондер цікавиться, чи я вже закінчую.

— Ні, сер, я тільки почав, — відповідаю з непідробною бадьорістю, не відриваючи погляду від Сумеролла. Я такий заряджений, що можу продовжувати хоч до опівночі.

— Дуже добре, що ж, оголошую перерву до дев’ятої години ранку.

У п’ятницю рівно о дев’ятій ранку заводять присяжних, суддя Пондер вітається з ними. Викликають офіцера Сумеролла, він знову стає за трибуну. Зухвалості в ньому поменшало, та вона не зникла зовсім.

— Будь ласка, продовжуйте перехресний допит, пане Руд, — каже Пондер. Із допомогою клерка виймаю і розгортаю велику схему будинку Ренфро — і першого, і другого поверхів. Прошу Сумеролла, як керівника команди, розповісти нам, як саме було обрано вісьмох членів команди. Чому вони розділилися на дві групи — одна на передні двері, друга на задні? Якою була роль кожного з них? Яку зброю мав кожен з них? Хто прийняв рішення не дзвонити у двері, а вриватися всередину? Як було відчинено двері? Хто саме їх відчинив? Хто з копів першим увійшов досередини? Хто вистрелив у Спайка і чому?

Сумеролл не може — чи не хоче — відповідати на більшість запитань, і зовсім скоро він виглядає цілковитим ідіотом. Він був командиром і пишався цим, але за трибуною він не впевнений у багатьох деталях.

Добиваю його дві години, тоді беремо перерву. Поки поспіхом п’ємо каву, Дуґ розповідає, що присяжні демонструють скептицизм і недовіру, а деякі навіть лють. «Вони на нашому боці», — додає він, тож я його застерігаю. Також мене непокоять двоє присяжних, оскільки вони, за відомостями мого старого приятеля Нейта Спуріо, мають зв’язки з департаментом поліції. Ми зустрілися, щоб випити по склянці, напередодні ввечері, і він каже, що копи покладаються на номери чотири і сім. До цього я візьмуся згодом.

Опираюся спокусі цькувати Сумеролла протягом усього дня — я роблю таке частіше, ніж мав би. У мистецтві ведення перехресного допиту зупинитися, поки виграєш, — це частина майстерності. Я її поки що не опанував, бо в мене інстинкт — добивати таку худобу, як Сумеролл, завдавати удару за ударом, поки не знищу остаточно.

— Гадаю, ви достатньо попрацювали з цим свідком, — мудро зазначає Дуґ.

Він має рацію, тож я кажу судді, що закінчив із Сумероллом. Наступний свідок — Скотт Кістлер, коп, який отримав поранення, судячи з усього, від Дуґа Ренфро. Першим, згідно з правилом, його допитує Фінні, він щосили намагається викликати якесь співчуття. Насправді — а в мене є медичні звіти — кульове порання в шию було хіба трохи серйознішим за поверхневе. У бою йому видали б кілька пластирів і відправили назад на передову. Однак прокурору потрібно заробити тут бали, і Кістлер говорить так, ніби отримав кулю межи очі. Надто вони все це затягують, і врешті ми йдемо на обід.

Коли повертаємося до судової зали, Фінні оголошує:

— Запитань більше немає, Ваша Честь.

— Пане Руд.

Накидаюся на Кістлера гучним:

— Офіцере, це ви вбили Кітті Ренфро?

Після цих слів в кімнаті миттєво бракне повітря. Фінні зривається на ноги з протестом. Суддя Пондер додає:

— Пане Руд, якщо ви...

— Ми тут говоримо про вбивство, пане суддя, чи не так? Кітті Ренфро не була озброєною, коли хтось вистрелив і вбив її у власному будинку. Це убивство.