Сніговик - Ю. Несбе

«Ми незабаром помремо, шльондро».

Ракель зіщулилася, озирнулася навколо, але на вулиці не було ані душі, лише юрмилися порожні машини. Може, ще на якійсь є така сама записка? Придивилася, але нічого не побачила. Напевне, це випадковість: ніхто не знав, що її машина тут стоїть. Вона відчинила вікно, викинула папірець. Завела мотор і вибралася на дорогу.

Діставшись майже початку Уллеволсвейєн, вона раптом відчула, що на задньому сидінні хтось є. Поглянула у дзеркало і побачила хлоп’яче обличчя. Не Олегове, а чуже, незнайоме. Ракель різко загальмувала, залишивши чорні сліди шин на асфальті. Їй хтось роздратовано тричі посигналив. Важко дихаючи, вона ще раз поглянула в дзеркало. Там відображалося тільки перелякане обличчя хлопця, що сидів за кермом машини, яка їхала позаду неї. Тремтячи, Ракель знову завела мотор.

Елі Квале як приклеєна стояла у передпокої із затиснутою в руці слухавкою. Навіть у страшному сні їй би нічого такого не наснилося!

Тільки коли Андреас гукнув її вдруге, вона отямилася.

– Хто телефонував?

– Ніхто, – відповіла вона. – Помилилися номером.

Коли вони вже лягли, вона хотіла притулитися до нього і не змогла. Не змогла себе змусити. Її наче виваляли в бруді.

– Ми незабаром помремо, шльондро, – промовив голос по телефону. – Ми незабаром помремо, шльондро.

Розділ 19

День шістнадцятий. Телевізор

Коли наступного ранку слідча група зустрілася в кабінеті Харрі, виявилося, що з семи людей, котрі ввійшли до списку Катрини Братт і розмовляли з Ветлесеном у день убивства, співпрацювати відмовився тільки один.

– Арве Стьоп? – хором промовили Бйорн Гольм та Магнус Скарре.

Катрина Братт багатозначно промовчала.

А Харрі сказав:

– Я розмовляв по телефону з адвокатом Кроном. Він чітко дав зрозуміти, що Стьоп не бажає відповідати на запитання щодо свого алібі. І на інші також. Ми, звісно, можемо його заарештувати, але в нього є повне право не давати жодних показань. Єдине, чого ми досягнемо, – сповістимо на весь світ, що Сніговик живий і досі на волі. Хотілося б знати, чого це він раптом онімів. Комедію ламає чи йому і справді є що приховувати?

– Але ж зірка, супервідома людина – і раптом, убивця? – не розумів Скарре. – Та бути такого не може!

– О. Джей Сімпсон,[3] – випалив у відповідь Гольм. – Роберт Беретта Блейк,[4] Філ Спектор,[5] батько Марвіна Гея.[6]

– Та хто такий цей Філ Спектор?!

– Давайте швиденько ваші думки: є що приховувати Стьопу чи ні? Не думаючи, видавайте. Гольме!

Бйорн Гольм почухав свої котлетоподібні бакенбарди:

– Підозріло, що він на конкретне запитання не хоче відповідати. Мабуть, таки пов’язаний зі смертю Ветлесена.

– Катрино?

– Мені здається, Стьопа тільки тішить, що він знаходиться у нас під підозрою. Його газета нічого про цю справу розповісти не може, проте нинішня ситуація зміцнить його імідж «аутсайдера», мученика за правду.

– Точно! – підхопив Гольм. – Я змінив думку. Він не став би так ризикувати, якби й справді був винен. Він спить і бачить, як би опинитися в центрі сенсації.

– Скарре?

– Блефує він. Це просто нісенітниця. Улюблена гра лібералів у права особистості й тому подібне.

– Ну гаразд, – сказав Харрі. – Припустимо, ви маєте рацію і він не бреше. Тоді нам треба спробувати викинути його зі справи, до того ж якомога швидше, а самим рухатися далі. Можемо ми з’ясувати, хто знаходився з ним під час убивства?

– Можемо, – відповіла Катрина. – Я телефонувала одній знайомій, дівчина працює в «Лібералі». Вона сказала, що за межами редакції Стьоп не надто товариський і час здебільшого проводить у квартирі на Акер-Брюгге у гордовитій самотності. Коли не приводить до себе жінок, звісно.

Харрі поглянув на Катрину. Вона нагадала йому занадто старанного студента, який вічно випереджає професора на цілий семестр.

– Отже, дамочки до нього злітаються зграями? – посміхнувся Скарре.

– За відгуками моєї подруги, Стьоп великий бешкетник щодо цього. Щойно вона сама потрапила у його поле зору, він дав їй зрозуміти, що, коли вона хоче виправдати його професійні сподівання як журналіст, то їй доведеться розсунути ноги.

– От сучий син! – фиркнув Скарре.

– Атож, вона такої самої думки, – підтвердила Катрина. – Але як би там не було, тепер вона журналіст – по саме нікуди.

Гольм та Харрі реготнули.

– Запитай у неї, може, вона назве кілька його подружок, – зауважив Харрі, підводячись з місця. – А потім зателефонуй, будь ласка, іншим працівникам редакції та постав те саме запитання. Нехай відчує, що ми дихаємо йому в потилицю. Ну, погнали.

– А ти? – запитала Катрина, залишаючись на місці.

– Що «я»?

– Ти нам не сказав, як ти вважаєш: бреше він чи ні?

– Ну, – посміхнувся Харрі, – у будь-якому разі не все, що він сказав, було правдою.

Усі витріщилися на нього.

– Він сказав, що не пам’ятає, про що розмовляв з Ветлесеном під час останньої телефонної розмови.

– І що?

– А ось що! Коли ти дізнався, що хлопець, з яким ти нещодавно розмовляв, розшукувався як серійний убивця і до того ж наклав на себе руки, то хіба не спробуєш негайно згадати всю розмову, крутячи так і сяк кожне слово, щоб зрозуміти, міг ти раніше про все здогадатися чи ні?

Катрина повільно кивнула.

– Окрім того, – продовжував Харрі, – мене цікавить, чому Сніговик з’явився й одразу написав мені того дивного листа ще до того, як я став його шукати. А тепер, коли я підійшов до нього досить близько, він так засмутився, що намагався підкласти замість себе Ветлесена.

– Може, у нього в обох випадках був мотив, – припустила Катрина, – і він спеціально вказав тобі на Ветлесена? Може, у нього з ним були особливі порахунки? І він показав тобі шлях, яким ти маєш іти?

– Або, може, – втрутився Гольм, – він хотів так ляснути тебе по носі. Убив Ветлесена, причаївся та тихцем і святкує перемогу.

– Та облиште! – фиркнув Скарре. – Вас послухати, то можна подумати, що між Сніговиком та Харрі якісь особисті розбірки.

Усі троє мовчки втупилися в нього.

– А що? Що таке? – наморщив лоб Скарре.

Харрі зняв піджак з вішалки:

– Катрино, поїдь, будь ласка, знову до Боргхільд. Скажи, що тепер ми маємо повне право ознайомитися з медичними картами. Я прикрию, якщо треба. І потім розповіси, що там в Арве Стьопа… Ну, всі висловились, бо я вже іду?

– Та жінка з Твейти, – нагадав Гольм, – Камілла Лоссіус. Її досі не знайшли.

– Тримай на контролі, Гольме.

– А ти куди? – запитав Скарре.

Харрі посміхнувся:

– Піду повчуся грати в покер.