Сніговик - Ю. Несбе
– Зустрічалися, – сказав Харрі. – Я брав якось участь у їхньому ток-шоу.
– Ну, я побігла.
Уда послала їм обом поцілунок рукою, і її підбори застукотіли сходами з такою швидкістю, наче вона поспішала врятувати чиєсь життя.
– Ми теж домовлялися про участь у цьому бісовому ток-шоу, – зазначив Стьоп, потискаючи Харрі руку. – Мій ексгібіціонізм, боюся, виріс уже до непристойних розмірів. Я навіть не запитав її про тему ток-шоу, просто погодився, і квит. Уда тільки за цим і приходила. Тож ви там були, то знаєте, як вони працюють.
– Мені вони просто телефонують, – повідомив Харрі, все ще відчуваючи тепло руки Арве Стьопа на своїй долоні.
– По телефону ви здаєтеся надто серйозним, Холе. Так чим вам може стати у нагоді бувалий журналіст?
– Йдеться про вашого лікаря та партнера по керлінгу Ідара Ветлесена.
– Ах, Ветлесен! Звісно. Проходьте, будь ласка.
Харрі роззувся і пішов за Стьопом коридором до вітальні, яка знаходилася на дві сходинки нижче за решту квартири. Одного погляду було досить, щоб зрозуміти, звідки Ідар Ветлесен брав натхнення при створенні дизайну своєї приймальні. Місяць за вікном відбивався у фіорді.
– Отже, ви тепер займаєтеся розслідуванням апріорі? – запитав Стьоп, сідаючи на стілець вишукано простої форми.
– Себто? – промовив Харрі, всідаючись на диван.
– Ви обмірковуєте те, що сталося, та розкручуєте слідство у зворотному напрямку, щоб виявити точну послідовність подій.
– Хіба «апріорі» означає саме це?
– Та дідько його знає! Мені просто подобається, як звучать латинські слова.
– Гм. А що ви думаєте про наші висновки? Ви вірите, що Ветлесен убивця?
– Я? – посміхнувся Стьоп. – Я взагалі ні в що не вірю. Така у мене професія. Щойно отримаю якусь інформацію чи докази, тут же намагаюся знайти контраргументи. Це і є лібералізм.
– А в цьому конкретному випадку?
– Мені не здається, що у Ветлесена був якийсь раціональний мотив. І ненормальним у загальновживаному розумінні слова він не був.
– Отже, ви не вірите?
– Протестувати проти того, що Земля кругла, – зовсім не те саме, що вірити, буцімто вона пласка. Не хочете випити? Або, може, кави?
– Кави, дякую.
– Я вас обдурив, – посміхнувся Стьоп, – у мене тільки вода та вино. Хоча є ще сидр. Абедингський. І ви його спробуєте – хочете чи ні. – І він зник на кухні, а Харрі підвівся та озирнувся навкруги.
– Чудова у вас квартира, Стьопе.
– Насправді це три квартири. Одна належала відомому гонщику. Він повісився з нудьги саме над тим місцем, де ви зараз сидите. Друга – де зараз стою я – належала біржовому маклеру, але його ув’язнили за інсайдерські справи. Він сів, продав мені квартиру, а гроші віддав якомусь проповіднику. Між іншим, це теж свого роду інсайдерська угода, якщо ви розумієте, про що я кажу. Я чув, тепер він зовсім щасливий.
Стьоп повернувся до кімнати з двома келихами світло-жовтої рідини. Він простягнув один Харрі.
– Третю квартиру купив якийсь водопровідник, мабуть, вирішивши, що Акер-Брюгге саме для того і збудували, щоб він тут жив. Може, колись побував тут з класом на екскурсії, я так вважаю. Після десяти років непосильної праці – ймовірно, й халтурив, і дер утридорога – та найжорсткішої економії він таки купив цю квартиру. Але коштувала вона стільки, що на вантажників у нього грошей не залишилося, так що речі він перевозив самотужки за допомогою двох-трьох приятелів. А в нього був чотирьохсоткілограмовий сейф, не інакше як для зберігання лівих заробітків. Ну і коли вони несли його вже останніми сходинками, сейф упав, до того ж – на водопровідника. Перелом хребта – сіромаху паралізувало. Тепер живе в будинку інвалідів та задовольняється видом на Балтійське море. – Стьоп став біля вікна і, задумливо потягуючи сидр, став дивитися на фіорд. – Це, звісно, не відкритий океан, але вид таки пристойний.
– Гм. Повернімося до ваших розмірковувань про Ідара Ветлесена.
Стьоп відвернувся од вікна і з робленим подивом перепитав:
– «Розмірковувань»? Це з біса сильне слівце! Він був моїм лікарем. Іноді ми разом грали в керлінг. У компанії з іншими. А в керлінг-клубі усі займаються тільки одним: возяться з камінням та натирають лід спеціальною щіткою. – Стьоп розвів руками. – Атож, я знаю, що він мертвий, але це так.
Харрі не торкнувся сидру й відсунув келих.
– Про що ви з ним розмовляли?
– Про мій організм. Він же був моїм лікарем, чорт забирай!
– І ви, напевне, хотіли внести до вашого організму якісь покращення?
Арве Стьоп щиро всміхнувся:
– От саме в цьому я ніколи не відчував ніякої потреби. Я знаю, що Ідар займався усілякими пластичними штучками: відсмоктував жир і таке інше. Сам я надаю перевагу хорошій профілактиці перед будь-яким косметичним ремонтом. Я займаюся спортом, старший інспекторе. Вам що, сидр не сподобався?
– У ньому є алкоголь, – відповів Харрі.
– Справді? – Стьоп уважно поглянув на свій келих. – Ніколи б не подумав.
– Тож про які частини вашого організму ви розмовляли з Ветлесеном?
– Про лікоть. Я займався тенісом і нажив звичну травму. Під час гри у керлінг лікоть мене непокоїв, а цей ідіот прописав мені знеболювальні таблетки, буцімто вони допомагають і під час запалення теж. Тому я щоразу перевантажував мускулатуру. У принципі мені, звісно, не варто було зачіпати тему про те, як лікарі підсаджують нас на медикаменти, що викликають залежність, адже ми розмовляємо про лікаря, який нині відійшов у кращий світ. Але ж не можна як тільки що – прописувати знеболювальне! Біль сам по собі – хороша штука, за нього треба подякувати природі. Завдяки йому ми і виживаємо.
– Ви так вважаєте?
Стьоп постукав пальцем по склу, такому товстому, що з вулиці не долинало ані звуку.
– Ні, що не кажіть, а вид на океан – зовсім інша річ, еге ж, Холе?
– У мене взагалі ніякого виду нема.
– Співчуваю. Однак тут огляд міста вражає!
– До речі, про огляд. Телефонна компанія надала нам огляд усіх розмов Ветлесена, які він вів останніми днями. Про що ви з ним розмовляли за день до того, як його вбили?
Стьоп, не зводячи з нього питального погляду, закинув голову й осушив келих із сидром. Потім спокійно й глибоко зітхнув:
– Я вже навіть забув, що ми з ним взагалі розмовляли. Але, гадаю, йшлося про мій лікоть.
Харрі
