Зрада. Втекти чи залишитися - Ірина Романовська

Навіть наявність цілодобової няні та помічниці не змушує цю жінку концентрувати свою увагу на материнському боргу. Вона постійно збігає на манікюр, на масажі, то ще бозна-куди.

Я не раз заводив з жінкою розмову про те, щоб оформити повну опіку над дитиною на себе. Але Баженова категорично відхиляє цю пропозицію та на кілька днів стає зразковою матір'ю. А потім все знову повертається до звичної течії.

Трясу головою, аби прогнати злість, що знову закипає в грудях.

Мій брат, певно, не налаштований дотримуватися мого вечірнього плану. Він вирішив перетворити цей братський вечір у галасливому закладі на сеанс психотерапії та психоаналізу. Він вже майже двадцять хвилин першого тайму мурзати тему нашого з Кароліною від'їзду до Німеччини.

— Ілля, ти гірший за комара, який дзижчить ночами над вухом. Повторюю, це взаємне рішення. Я не змушував Кароліну їхати зі мною. Закривай тему. Краще дивись матч.

Молодший брат закочує очі та махає рукою на великий екран, де воротареві збірної Південної Кореї ледве вдається відбити черговий м'яч.

— Та що там стежити? І так ясно, що Бразилія наб’є голів південнокорейцям та вийде з групи до чвертьфіналу. Жодної інтриги. Твоє життя мене куди більш захоплює. Справжня Санта-Барбара перед очима, навіть підписку платити не треба. Поясни мені, а то я ніяк не второпаю, навіщо ти тягнеш Кароліну в цю м'ясорубку? Зовсім мізки розплавилися від батьківства, чи що?

— Дідько, Ілля, ти дістав. Я вже шкодую, що рота відкрив та покликав тебе сюди. Я нікого нікуди не тягну. Вона сама захотіла поїхати. СА-МА!

— Просто так захотіла поїхати з тобою та твоєю помічницею, з якою ви встигли свого часу зістругати маленького Буратіно, хтозна на скільки місяців в іншу країну? Туди де немає ані подруг, ані знайомих? Добровільно, еге? Ну, ти свята простота, Назаре, якщо справді так думаєш.

Напружений момент на футбольному полі, нарешті, привертає увагу мого брата та на якийсь період часу він замовкає.

Розслаблено витягаю ноги під столом, розтираю втомлену шию.

— Ти хоч уявляєш, — відірвавши голову від екрана, Ілля знову береться за старе, — який ураган ці дві пані можуть влаштувати ще в літаку?

— Я не дурень, щоб садити їх у сусідні крісла.

— Але салон один. Блін, я вже шкодую, що не лечу з вами. — регоче весело брат. — Це буде цікаве видовище. Успіхів тобі, Горинич.

— Собі залиш її, — огризаюсь я, скидаючи руку Іллі зі свого плеча.

— Їй, богу, Назаре, — брат кидає в рот кілька смажених зерен арахісу, — я заздрю твоєму спокою. Ти просто згадай як Аннет та Кароліна спілкувалися два роки тому. Весь офіс чув, як вони кричали одна на одну під час зустрічі. І це при тому, що для однієї з них ти був лише начальником.

— Саме так. Аннет просто виконувала свої обов'язки. Кароліна приходила в мій офіс, коли заманеться, тим самим порушуючи весь робочий графік. Та й по всьому.

— Ще скажи, що Аннет ніколи не порушувала вашої субординації?

— Ілля, скільки можна. Досить. Ти уявив себе костоправом та вирішив полікувати мені мозок? Не доріс ще.

Обличчя брата стає серйозним та суворим.

— Я лише попереджаю, що ти гробиш свій шлюб таким чином. Ти зараз як м'яч для регбі, який і твоя дружина, і коханка тягатимуть по різних кутках поля, аби не дати суперниці виграти.

— Ілля, ти перебільшуєш.

— Ось що ти робитимеш, коли на висоті десять тисяч метрів підійде до вас Аннет і скаже, що з Мирославом щось не те? — Ілля вловлює мої реакції та одразу продовжує: — Правильно. Ти хутко помчиш до малого. Тим самим ощаслививши Аннет та вкотре засмутивши власну дружину.

— З хлопчиком та його матір'ю полетить няня. Впевнений, моя допомога їм не знадобиться на час польоту.

— Я готовий побитися об заклад. Якщо програєш, з тебе, Назаре, сто доларів та повне невтручання у моє керівництво сімейною компанією на пів року. Згоден?