Зрада. Втекти чи залишитися - Ірина Романовська

Важко утримувати спокійний ритм дихання, коли бачиш, скільки незнайомих людей вважає тебе нічого невартою, лише через те, що в мене успішний чоловік. Ой, вибачте, був успішний чоловік.

Мені пророкують крах кар'єри, бажають від'їстися до нормальних розмірів тіла як у звичних дівчат, переконують не заглядатися на дорослих самодостатніх чоловіків та шукати щастя з такими ж пустоголовими однолітками.

Я то нервово сміюся від злості, що накочує на плечі, то плачу ридма від несправедливості, яка мучить серце. Хіба можна так топити людину? Хіба можна так сильно радіти чиїмось невдачам.

Серед коментарів немає нікого, хто б підтримав «кинуту» дружину. Ніхто не співчуває гарній моделі, яку проміняли на іншу жінку. Лише радіють за іншу.

Хочеться відповісти, хочеться достукатися до кожного з цих злих людей, що вони не мають права судити незнайому людину за шматочками відео та статтями в інтернеті.

Люди не знаю яка я, не спілкувалися зі мною наживо, не знають мого характеру, аби так впевнено стверджувати, що я за людина.

Особлива каста жінок, яким глибоко за п'ятдесят — якщо судити з їхніх фотографій на аватарках — звинувачує мене в тому, що я дурна та недалекоглядна. За роки шлюбу мені потрібно було усвідомити, що головне призначення жінки успішного чоловіка — це не якась там самореалізація, а турбота про чоловічий настрій, підтримка затишку в його хаті та, звичайно ж, постійна народження такому чоловіку здорових нащадків.

«Краще б не оголеною по подіуму шастала, а книжки розумні читала та освіту здобувала. Тоді б може і не покинув такий чоловік як Назар це дівчисько. А тут до ворожки не ходи, і так все ясно: награвся бізнесмен з красивою, але порожньою картинкою та викинув її як непотріб на смітник»

На додачу до всіх цих повідомлень, зросла атака на мою особисту сторінку в соцмережі. Під рідкісними фотографіями мене та чоловіка, що є на моїй сторінці, люди примудряються залишати різного роду уїдливі коментарі.

Блокую кожного, хто наважується вклинитися у мій світ.

Телефон перегрівається від кількості нескінченних вкладок, які я продовжую відкривати та переглядати. Пальці гудуть від тієї сили та напруги, з якою я натискаю на кнопки меню.

Сльози поступово трансформуються в лють. Кількість незадоволених незнайомців лише зростає. Блокую, блокую. Працюю як бджілка, доки не помічаю певну закономірність у ніках нових коментаторів. Випадковий набір букв і цифр. Порожні облікові записи. Боти. Сотні ботів, сотні коментарів, що повторюються щосекунди.

Хтось улаштував мені навмисне цькування. Хтось бажає довести мене до нервового зриву. Сотні негативних коментарів після відео, що завірусилося соціальними мережами, де мене навіть немає в кадрі.

Збіг? Не впевнена.

Копіюю посилання на один з найпопулярніших постів та відправляю його чоловікові.

«Ти все ще стверджуєш, що Аннет нічого не замислює?»