Зрада. Втекти чи залишитися - Ірина Романовська
Назар відриває фольговану кришечку та швидко занурює чайну ложку у чорничний йогурт. Половину десерту дорослий чоловік уплітає за пару секунд. Облизавши забруднені губи, Назар бере до рук два банани. Один він простягає мені, але я негативно хитаю головою.
— Ти маєш гарний вигляд, Веснянко. Від недавньої блідості та синців під очима майже не залишилося сліду.
Ховаю тіло під ковдру та стискаю вуста.
— Якщо я продовжуватиму харчуватися такими великими порціями, мене жоден дизайнер не покличе на подіум, — обурено бурмочу я. Потім видихаю та додаю тихіше: — Хоча… можливо, це буде на краще.
— Ти більше не хочеш бути моделлю?
— Я не знаю, — чесно зізнаюся чоловікові та відвожу погляд убік. Дивлюся на тумбу, де лежить журнал із моєю фотографією на обкладинці. Кусаю губи, смикаю простирадло. — Усе так заплуталося. Я почуваюся Алісою у Задзеркаллі. Іду за білим кроликом, але куди — поняття не маю.
— А кролик це я?
— Ти більше схожий на божевільного Капелюшника, — посміхнувшись, я знову дивлюся на свого коханого чоловіка. — Ти мій друг, мій чоловік, моя найближча людина. Ти віриш у мене, як ніхто інший. А кролик — це, швидше, я сама з минулого. Поводжуся вести сама себе вперед до кінцевої мети, штовхаю себе до виконання мрії. Ось тільки…
— Що?
— Я вже сумніваюся, що насправді хочу від життя. Мода, журнали, фотосесії — це все кльово, хоч і зовсім не просто. Ситуація з Ігнашевичем, — я вимушена взяти невеличку паузу, аби вдихнути якомога більше повітря в легені та заразом проковтнути хворобливу грудку жовчі, яка підповзла до горла. — Я не готова йти до заповітної популярності за таку ціну. Краще кинути все та осісти вдома, ніж у майбутньому ще не раз зіткнутися з подібними мерзотниками.
— Не думаю, що сидіння вдома — це в природі такого енерджайзера, як ти.
— Я можу почати вести блог.
— Про життя моделі без роботи? — піднявши куточки губ, підколює мене чоловік.
Кидаю в нього подушку та показую язика.
— Не рубай мої ідеї у зародку. Це лише перша ліпша думка, що спалахнула в голові. Є тисячі способів зайнятися чимось без моделінгу: кулінарія, лайфстайл блогерство, ай-ті, малювання та інше.
— У будь-якому разі, Веснянко, тобі доведеться контактувати з людьми. І серед них, на жаль, мерзотників існує не менше, ніж у світі моди.
— Зануда.
— Кароліна, я як ніхто інший знаю, наскільки важлива для тебе твоя кар'єра. Ти стільки всього зробила, щоб бути успішною моделлю, стільки принесла в жертву. Не варто якомусь мерзотнику дозволяти забирати твою мрію. Ми можемо найняти охоронця, який буде з тобою двадцять чотири на сім, коли треба буде кудись летіти на фотосесії.
Відклавши шкурку від банана, Назар ховає руки в кишені штанів.
— Якби так сталося раніше, — іронічна посмішка розтягується на моїх губах, — ти нізащо не дозволив би мені далі працювати з фотографами. Яке мінливе життя.
Настала черга Горського робити глибокі зітхання і кусати губи.
— Веснянко, я знаю, що час не зовсім вдалий. Але я не можу більше таке відкладати. Нам треба дещо дуже важливе обговорити.
— Мені зовсім не подобається мені початок… Про що мова, Горе?
---------------
Дякую усім, хто слідкує за історією подружжя Горських. Дякую за ваші вподобайки та обговорення сюжету. Я все-все читаю.
Перепрошую, що останнім часом не з’являлася у коментарях. Кілька останніх розділів досить тяжко впливають на мій емоційний стан. Крізь серце пропускаю події, які трапляються з Назаром та Кароліною. Навіть доводиться вимикати усі гаджети аби заспокоїти власні нерви.
Проте… це не діло) Спілкування з вами, мої читачі, досить важливий елемент у написанні книги у реальному часі.
Як вважаєте, про що хоче поговорити Назар?
Пишіть ваші здогадки у коментарях. Обіцяю дати відповідь на кожне повідомлення. З повагою, Ваша Ірина Романовська.
Сподобався роздiл? Чесна оцінка допоможе авторові у написанні книги. Анонімно